Чому іноземець Мартін Ройтер любить Кременець і готовий вкладати в нього власні кошти

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
  • 07.04.2018 12:57
  • 0

Німець Мартін Ройтер кілька разів на рік буває у Кременці, хоча не має тут ні рідних, ні коріння. Торік він подарував нашому місту 10 лавок, які встановили на меморіалі. Допомагає батькам дітей з інвалідністю. І має чимало ідей того, що можна було б зробити для нашого міста.

Нещодавно він в чергове приїхав у Кременець, а ми вирішили розпитати, чим наше місто його так вабить, чому він витрачає час на допомогу місцевим жителям і що у Кременці можна було б зробити для розвитку міста.

В Україну він переїхав 10 років тому. За цей час українізувався на стільки, що зустрів тут дружину, тут народився його син і коли запитуєш у нього: "Що для вас ця країна", відповідає не задумуючись: "В Україні – я вдома".

А серед кількох улюблених містечок усієї країни в топ-трійку за вподобаннями Мартіна потрапляє і Кременець, хоча й перше знайомство із містом було абсолютно випадковим.

Знайомство з Кременцем

Два роки тому Мартін вперше потрапив до Кременця, був тут просто проїздом. Місце чимось зачепило і він захотів повернутися надовше. Приїхав на день, але цього теж виявилося замало, аби все оглянути.

"Кременець – це місто, де варто залишитися з ночівлею", - каже Мартін.

Наступна поїздка до Кременця вже планувалася. Їй передував випадок, коли у Тернополі Мартін познайомився із двоюрідним братом мера Кременця.

"То була доля приїхати до вас ще раз", — каже чоловік.

Як багатьох інших туристів, які вперше потрапляють до Кременця, Мартіна вразила компактність містечка, природа, гори та архітектура.

"Місто гарне, але його не цінують. Є місця, де все розвалюється на очах, і це сумно", — додає він.

Найбільше Мартіна гнітить стан, в якому перебуває архітектурний комплекс неподалік академії, навпроти Собору Преображення Господнього.

"Коли питаю місцевих, чому так, то кажуть, що проблеми з міністерством культури, то ДІАЗ, то область, то район, то місто. Таке враження, що кожен перекидає проблему на іншого. І це теж сумно".

Ініціативи Мартіна у Кременці

Під час однієї з поїздок Мартіну здалося, що у Кременці замало місць, де можна просто посидіти, відпочити і роздивитися те, що тебе оточує. Тому він вирішив подарувати десять лавочок місту і п’ять урн для сміття. Домовився з мером, де саме їх встановити.

Мартін сам підбирав лавки. Відмовився купувати періш-ліпші в будівельному супермаркеті, бо вони стандартні. Йому ж хотілося знайти щось стильне і сучасне.

"Я наполіг, щоб знайшли майстра, який би змайстрував їх за особливим дизайном. Щоб навіть ковані узори лавок співпадали з узорами на балюстраді вище меморіалу"

На фоні тих лавочок і виник перший конфлікт з міськрадою.

"Зробили їх швидко, за місяць-півтора. Але те, як їх встановили, мені не сподобалось. Ну, хто ставить лавки через бордюр?", — обурюється Мартін.

Додає, що таке ставлення є яскравим прикладом того, як люди сприймають те, що їх оточує.

"Я навіть нещодавно написав пост на Facebook, коли побачив випадково фото цих лавочок в інтернеті. Мені обіцяли, що там зроблять якісь "карманчики", а я цього не побачив на фото. Написав одразу: "Який жах". А мені у відповідь: "А що? Нормально стоять".

Каже, що в українців є така риса, як "І так піде". Вважає, що це категорично не правильний підхід.

"В інтересах кременчан, щоб місто було красивим".

Чого найбільше бракує місту

"Вам не вистачає далекоглядних людей. І заважає місцевий менталітет, який відрізняється від менталітету інших людей, які живуть в інших красивих містах. Люди повинні цінувати те, що мають", — каже Мартін.

Мартін наводить у приклад містечко Бучач на Тернопільщині.

"Там немає такого бардака, місто гарне. Так, воно менше, але там шикарна історична частина".

Каже, що знає міста, де взагалі немає історичних пам’яток, бо вони відносно нові. Але навіть ті радянські будинки у них доглянуті.

"А у Кременці є гарні речі, котрі нікому не потрібні".

А ще, на думку Мартіна, місту потрібна стратегія і концепція збереження старого міста.

"Важливо зрозуміти, що є старе місто. Тут можна організувати серйозний потік туристів, але треба розуміти як, мати план. А я ще не зустрів тут людини, яка має таку далекоглядність".

Й основна проблема це комунікація.

"Люди тупо не спілкуються. Ось у місті є волонтер з Німеччини, він вже третій рік працює в Кременці і на днях вперше побував в мерії. Він лише тепер знайомиться з людьми"

"В Кременці люди активні, але вони не вміють домовлятися, ділитися інформацією"

Є в Кременці люди активні, але вони не вміють домовлятися, ділитися інформацією.

"А іноді не хочуть ділитися, тому що це "мій контакт", і мій ресурс, і він може знадобитись лише мені. Як на мене, то це якісь радянські судження".

Разом з тим, каже, що й німцям є чому повчитися в українців.

"У вас широка слов’янська душа, це гарно. В ніів такого немає, ми більш практичні, а я люблю цю широку слов’янську душу".

Не заперечує, що саме тому й мешкає в Україні.

Як потрапив до України вперше

З Німеччини поїхав фактично одразу після навчання. Два роки проживав в Ташкенті.

"Коли завдяки перемозі Руслани на “Євробаченні” скасували візи, щоб європейці могли потрапити на пісенний конкурс, я вирішив з’їздити до України".

Мартіна цікавило все: культура, побут і, звісно, можливість працювати тут.

"Я вмів розмовляти російською. Власне, вивчав її, щоб спілкуватися мовою сходу. Тут російську зараз сприймають як мову ворога, а для мене це мова Пушкіна та Гоголя. Паралельно я тепер вчу українську".

Крім цього Мартін не має проблем з англійською та французькою. Остання, як рідна, бо народився майже на кордоні із Францією.

А в Україні спершу потрапив до Львова. Шість років працював за програмою академічного обміну у Харкові. Встиг попрацювати у Донецьку, Києві та Ужгороді. В останньому місті лишатиметься ще щонайменше на два роки. Перспективи оселитися в Кременці не відкидає теж.

"Я б дуже цього хотів",- каже Мартін.

Кому у Кременці допомагає Мартін Ройтер

"Коли три німці збираються двічі, то вже, напевне, вони будуть щось створювати", — каже Мартін

Помітив, що в українців цього немає. Для того, щоб хоч якось об’єднати між собою активних людей, створив групу на Facebook.

"Отак, я по суті, об’єдную тих людей, які живуть в місті і мали б спілкуватися, але не спілкуються".

У тій групі, об’єднані Мартіном кременчани й справді дізнаються про цікаві ідеї та те, що він робить для міста.

А допомагає волонтер переважно дітям й намагається співпрацювати з громадськими організаціями. У Кременці, це громадська організація "Зоря надії". Також відповідно до проекту, в якому працює Мартін Ройтер, можна залучити на роботу із Німеччини фахівців із різних галузей. Ці люди у Німеччині вже вважаються пенсіонерами, але можуть працювати за фахом в Україні. Як розповів Мартін, в такий спосіб до Кременця вже було залучено два німецьких експерти пекаря, та вчителя. А влітку буде й третій експерт лікар терапевт для підопічних дітей ГО "Зоря надії".

"Робота таких експертів у Кременці та інших містах України, це навчання, обмін досвідом. Як її оцінити, варто питати в самих замовників, але впевнений, що це цікавий варіант".

Важливо, що працюють такі експерти в Україні безкоштовно, а залучити їх можна, фактично для будь-якої галузі.

Основні проблеми міста, котрі потрібно вирішувати в першу чергу

"Основний пункт, я вже говорив, це комунікація, і все що з цим пов’язано. І мене дивують такі речі. А ще інертність та пасивність".

Для прикладу Мартін заявив минулого року, що виділить десять тисяч євро на розвиток цікавого бізнесу у Кременці. Готовий вкласти таку суму в якийсь цікавий бізнес проект, він виклав цю ідею в групі у соцмережі.

"Як гадаєте, відгук був? Взагалі нічого. Жодного. І навіть з боку міської ради пропозицій не було. Я думав, хтось захоче зробити щось цікаве, якийсь "хаб" чи "оупен спейс", зараз це популярно, але цього хотів лише я".

Ініціативи Мартіна Ройтера

Не потрібно бути педантом, щоб розуміти, що знайомство з містом починається через відвідування громадської вбиральні.

"У вас кожен другий турист відразу прямує на Бону, а обговорення облаштування на цій горі сучасного туалету, далі від обговорень не заходить".

Мартін знайшов проектанта у Мукачево, котрий був згідний розробити для Кременця проект із облаштування еко-туалету.

"Та на даний час ми не можемо нічого робити, бо кажуть, що вандали його рознесуть. Але якщо ми постійно будемо боятися вандалів, то ми взагалі нічого не зможемо ніколи зробити".

А в день, коли ми мали розмову із Мартіном, він зустрічав світанок на Боні.

"І от після цієї прогулянки, у мене виникло враження, що мене хтось трохи дурить. Виявляється, що там є охоронець і він там цілодобово, бо я спілкувався з ним. Тоді якось по-іншому я можу сприймати інформацію про вандалів. А ще я побачив, що там вже є встановлений туалет із металевої конструкції, який за бажання потрібно лише переобладнати".

Усім потрібно займатися добросовісно, а ще має бути бажання для цього.

"Не хочу, щоб мої слова розцінювали як критику. Врешті я тут не живу. Але мені не байдуже, що тут відбувається. Влада по-своєму старається щось зробити, але й люди не можуть теж бути інертними".

Мартін каже, що розуміє й економічну ситуацію у країні, та фінансову спроможність українців, але впевнений, що потрібно жертвувати і власними вкладеннями і власним часом.

"Мені складно зробити ще більше, бо я ту не живу".

Перші кроки для цих змін, які пропонує Мартін

"Є німецький підхід, і є український. Можна зібрати людей для початку. Але питання в тому, чи хочуть вони збиратися".

Цей перший крок є найстрашнішим і найважливішим. Перший крок – це команда. Одна людина нічого не вирішує.

"Чому я маю приїхати з Ужгорода, щоб, скажімо, познайомити волонтера з Німеччини з місцевими людьми".

Буде команда і будуть зміни, і Мартін готовий працювати з такою командою.

"Ось парк культури у вас. Кажуть знову ж таки, що є різні власники Київ, ДІАЗ … Господи, або ми живемо з тим, що Україна - це "бананова республіка", тоді ок, так має бути, або ж ми збираємо з розумом і вперед".

А ще Мартін має надію, що люди дізнаються про нього і про те, що він готовий допомагати і бути в команді ініціативних.

Важливою та цінною у розвитку міста вважає місцеву академію.

"Історично двигуном розвитку цього міста була академія. Але вона зараз не відчувається місті, а має бути великим гравцем. Потрібні нові спеціальності. Ті, що є трохи нудні, а мають відповідати сучасним вимогам".

Мартін гадає, що академії потрібно додати до переліку спеціальностей туризм та міжнародні відносини.

"Можна було б запрошувати фахівців з інших країн, якщо його немає, то одразу зрозуміло, що то інший рівень".

За десять років в Україні, ця країна стала домом

"Це країна де я вдома, де мої друзі, де тепер моя сім’я", - каже Мартін,- .

і мені шкода, що не для всіх людей, котрі тут народились, це теж є так".

"Що для мене є кітч у багатьох містах, то перебор з зовнішньою рекламою. Я Кременець люблю тому, що у вас гарне місто, а не такі гарні біл-борди".

Вважає, що для кременчан потрібно зробити тимчасову провокацію, закривши величезним біл-бордом Бону, кілька визначних пам’яток, щоб отямилися і прозріли.

"Ох, ці вивіски. Це сумно, бо це показник поганого смаку і села. Ну, що це таке, це ж не гарно".

Навіть не дороги, а біл-борди дають розуміти, кременчанам байдуже за своє місто. І почати все змінювати потрібно з краси.

"Коли є краса, приїжджають люди і платять за цю красу. В будь-якому місті є місця, які красиві. Де все правильно влаштовано. А для нас головне зробити так, що б не було як у "Маленького принца", де в кожного своя маленька планета".

 

 

Коментарі:

Останні новини