Олег Шак і міська романтика: або пісні зі змістом від відомого земляка

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
  • 11.06.2018 12:02
  • 0

Зустрічаємося із музикантом, земляком Олегом Шаком у Києві, в його студії звукозапису. Тут він розповідає про найважливіше, що сформувало його, як артиста та музиканта. Пригадує ностальгічно місто у якому народився та рідних серцю людей.

Заслужений артист України, композитор, співак та аранжувальник Олег Шак, давно мешкає у столиці. Він популярний серед поціновувачів музики зі змістом. Це вже тепер, а загалом музична історія співака почалася із маленького акордеона, який мама привезла йому із Бреста.

"Мені тоді було років чотири. А вже в п’ять батьки віддали до музичної школи і ніхто не питав, хочу я цього, чи ні", — пригадує Олег Шак.

Каже, що йому не відомі історії серед друзів музикантів, котрі ходили до музичної школи із бажанням. Таким пригадує і себе. Але розповідає, що музична наука давалася легко. Встигав і на футбол із хлопцями, і на уроки. Особливо легко давалися музично-арифметичні. Граф на фортепіано, згодом додав саксофон.

"Коли питали чи підеш далі у музиканти, а я на той час мав свій вокально-інструментальний ансамбль, з яким їздили на конкурси, я ще не знав одразу хочу я цього чи ні", — каже Олег Шак.

Навіть все частіше гадав, що доведеться навчатися у лісотехнічному технікумі, де на той час працювали обоє батьків.

"Моцарт, Бах та Бетховен в мене сиділи в печінках. Не хотів більше цього. Гадав, що музика залишиться моїм хобі", — розповідає музикант.

І лише всі місцеві друзі музиканти радили займатися музикою професійно. Переконали. Батьки підтримали таке рішення. А от вчителі хвилювалися, що програма не готова. В останній день здав документи у Рівне. Там підтвердили, що програма направду не вступна.

"А коли побачили, що я можу. Розуміли, що треба брати", — каже Олег Шак.

Пригадує, що за час навчання об’їздили все, що могли. На той час створили свій джазовий оркестр. А особисте життя було насиченим.

"Я був дуже велелюбним. І для інших цікавим", — сміється Олег Шак

І такого хлопця кожного року виганяли з гуртожитку. З наступного року писав заяву. Знову селили, і знову виганяли. 

"А рятувало те, що добре вчився. А згодом і зустрів справжнє кохання. Величезне кохання в мене було. Звали її Вікторія. Віолончелістка, теж із Кременця. І навіть думав одружитися", — розповідає Олег.

Але сталося так, що забрали на службу до армії. Постійні відтермінування через концерти закінчилися і опинився на космодромі Байконур. Якось до керівника ансамблю пісні і танцю дійшла інформація, що в рядах служивих є музикант.

"А керівником цього ансамблю був Володимир Зібров, старший брат Павла Зіброва, котрий на то час вже ставав відомим. Творче життя пішло по-новому. Я писав, аранжував, в нас були вже свої привілеї. Були й переваги. Саме тоді я навчився аранжуванню. Грав у балетному класі", — пригадує Олег Шак.

І нове кохання з’явилося тоді. В колективі було багато дівчат танцюристок. Зустрів тоді й майбутню дружину. З якою вже 30 років разом. Котра подарувала згодом двох доньок-близняток.

А далі Одеська консерваторія і знайомство з Назарієм Яремчуком.

"Так сталося, що на той час ансамбль "Смерічка" наполовину розпався. Після останньої поїздки в Канаду, частина колективу залишилася там. І я став його музичним керівником", — каже Олег Шак.

В Чернівцях мешкав із сімє’ю до 95 року. А тоді потрібно було вирішувати, або крізь терни до зірок, або залишатися.

"Дружина підтримала рішення їхати до столиці", — пригадує Олег.

А у Києві знову зустрівся із Зібровим старшим. Від нього дізнався, що Павло набирає собі команду.

"Гадаю, це був знак згори".

Однак, в Києві потрібно було ще щось робити і завойовувати.

"Основна моя робота, це діяльність, як композитора. Потрібно було писати пісні. Спершу писав для інших артистів, а згодом почав писати для себе".

Якось сидів на студії. І показав одну з пісень Гаріку Кричевському.

"Наспівав йому пісню і кажу, кому її віддати? А він: "Сам співай", — пригадує музикант.

Переконав, що варто. Так і була записана одна, друга, третя. Це був 2005 рік.

"Ці пісні були у стилі міської романтики. Хтось називає їх шансон. А для мене це сюжетні пісні. В яких є проникливість і мелодія, щоб і під гітару, і фортепіано".

Перший сольний концерт відбувся у 2008 році. На той час Олег Шак мав вже чим похвалитись.

"Я писав музику до кіно, серіалів, було вже чимало пісень. Після сольної кар’єри, почалися й закриті площадки, корпоративи. Писав аранжування і музику мав багато закордонних замовлень", — каже Олег Шак.

Однією із масштабних робіт було потужне за своїм звучанням замовлення для папи Римського Бенедікта XVI.

"Це мала бути інструментальна музика, особлива, специфічна. І обов’язково щось слов’янське з лозунгами. Папа готував її, коли прийшов на престол. Ця композиція звучала на площах у всіх великих містах", — розповідає музикант.

А ще трохи. І все зупинилося. Економічно держава ослабла, а це мало свій відбиток і для музикантів.

"Від чого живуть артисти? Від кількості людей, котрі ходять на концерти. Тепер на таких курортах як Трускавець, Миргород кожного дня є концерти, а люди не готові платити. Люди економлять тепер на всьому. А на концертах тим більше".

І одразу ж зазначає, що зараз стало ще гірше.

"Було б мені на років 15-20 менше, я б не знаю, чи залишався б тут", — зізнається музикант.

Він заздалегідь розуміє, що комусь не сподобаються такі слова, але каже, що не впевнений у країні.

"Вже який президент, а в нас немає змін. Всі приходять наче в останній раз".

Із друзями Олег часто влаштовує волонтерські, благодійні концерти.

"Треба ж жити за щось, утримувати студію, прибутків, порівняно, нема. А як заробляти? Писати пісні. Свої віддавати. В мене тільки академічної освіти 17 років. Ця освіта мені дала професію, котра дала мені ремесло. Те, що дає тепер можливість утримувати сім'ю. І виходить, що я тут не можу цього зробити, не може мені дати цього держава", — каже Олег.

А працював і творив багато. Найбільше написав для Каті Бужинської, Наталі Бучинської, Тані Пескарьової, Петі Чорного, Валерії, Шафутінського. Працював для фільмів.

І переконаний в тому, що артисту треба за щось жити, а тому не прихильник того, що до проведення концертів за межами країни часто додають трохи політики.

"Треба співати. Де кличуть. Народ невинний, загнаний. А це спекуляція. Артист йде як бджола. Де є мед. Де платять гроші. А якщо розібратися чому так відбувається і через що, то мудрі люди мудрі розуміють, про що йдеться. В мене є багато друзів у Росії, які не поділяють політику. Це не політика однієї особи. Це складна кухня", — каже музикант.

Спекулюють і мовним питанням. Загалом гадає, що радянський союз залишився тут генетично на років ще, як мінімум, п’ятдесят. Те ж стосується і музики, котру слухати.

"Але ж людина має право слухати те, що її до душі".

Сам співак розвивався в складній музиці. Джазу, джазроку, фанку.

"На тому, що є некомерційним. Така музика слабо продається. Але сучані гурти це не наша культура. А в нас цураються свого, маючи такий клондайк".

В автівці музикант слухає радіо. А там звучить те, що заспокоює, те з чого можна почерпнути нові ідеї. А ще зізнається, що натхнення додає спілкування з новими людьми.

"В моєму оточенні це ті, з ким тобі приємно. З ким ти можеш бути таким, яким ти є. І говорити все, за що тобі не буде соромно".

Коли дозволяє собі відпочити, обов’язково із собою бере клавіші.

"Невеличкі, портативні. Але вони зі мною".

Іноді мелодії можуть наснитися вночі.

"Я уві сні кажу собі, що прокинуся і забуду їх. Графічно, нотно умовно записую. А, прокидаючись, таки забуваю", — каже співак.

Це нерозгадані речі, чи підсвідомість, чи думки.

Дорослі доньки Катя і Аня не продовжують справу батька. Хоча всі дані для цього мають.

"В них є голос. Бувало, щось в мене робили в студії. Але займатися професійно, цього вони не хотіли. А я й не змушував. Я розумів, що для того щоб бути успішними, треба бути першими. От якби вони сказали, що хочуть, тоді, так, звісно".

Але на власну творчість батько дозволяє їм впливати.

"Мої доньки — це моя радість, моє щастя. Вони полюбляють іншу музику, але й мою поважають. А я прислухаюся", — говорить Олег.

І так само із посмішкою та ностальгічно говорить про своїх старих друзів із Кременця.

"Я б дуже хотів творчо приїхати до Кременця. Якось навіть розмовляв з Віктором Непомящим. Я думаю, як це можна зробити. А ще ж є Святослав Кирянчук, Володя Іванюк, Ігор Кравчук, є інші, от якби влаштувати щось із ними спільно", — міркує Олег Шак.

І може й справді, невдовзі ми почуємо творчий вечір, де об’єднає музика друзів кременчан. До рідного дому завжди тягне.

"Є люди, перед якими хочеться впасти на коліна і подякувати. Сказати, що я ваша дитина. І ви мене зробили таким".

Ось такими є мрії відомого музиканта кременчанина у музичній студії, майже у центрі Києва.

Фото і відео: Олег Шак (офіційний сайт)

Коментарі:

Останні новини