До наукової роботи із створення перших в Україні університетських наносупутників кременчанин долучився ще з студентом. А із червня 2014 року здійснює зв’язок із двома штучними супутниками Землі, українського виробництва, які за допомогою сконструйованих ним радіопристроїв щодення передають сигнали із далекого космосу.
Що розповідає про значимі для української науки події автор перших наносупутників України, кременчанин Назарій Бендасюк, котрий продовжує роботу у міжнародному проекті «Cube-50».
– Чому такі супутники вважаються першими в Україні?
– Наш перший наносупутник «PolyITAN-1» вагою всього біля одного кілограма, а вже другий 1,9 кг, що цілком відповідає загально прийнятій класифікації. До цього часу виготовлених в Україні супутників такої ваги у космос не запускали. Вперше наносупутники і супутники були повністю сконструйовані і виготовлені в університеті. Завдяки унікальним технологіям, які розробили вчені КПІ такі супутники за функціоналом не поступаються великим. Перший наш супутник «PolyITAN-1» був виготовлений в цілях випробування самого корпусу і перевірки можливостей нами забезпечити весь необхідний функціонал відповідно до завдань програми досліджень.
– Із чого усе починалось?
– Ще у 2009 році науковий колектив лабораторії теплових труб, інституту телекомунікаційних систем КПІ, та її керівник Борис Рассамакін вирішили спробувати реалізувати давнішню мрію, розробити та запустити штучний супутник. Адже, упродовж тривалого часу лабораторія тісно співпрацювали із КБ «Південне» у м. Дніпро. Проводили багато досліджень та розробляли окремі деталі для супутників. Було вироблено багато корисних технічних рішень, які згодом були впровадженні і використовувались в ракетобудуванні й виготовленні супутників. Бажаючи зберегти наукові напрацювання, вирішили використати отримані технології для виробництва супутників в університеті. Створили лабораторію наносупутникових технологій та залучили молодих науковців і з відповідних факультетів. Для реалізації цього проекту був запрошений і я, чим надзвичайно пишаюсь.
Ми підключились до міжнародного наукового проекту «Cube-50» із штаб-квартирою в Бельгії. Завданням проекту було дослідження атмосфери Землі в параметрах від
Наша лабораторія також узяла участь у конкурсі. Ми розробили проекти платформи та забезпечення її відповідного функціоналу. Вдалося знайти й залучити інвесторів для закупівлі матеріалів і виготовлення деталей корпусу і, приладів цієї платформи-носія, провівши величезну кількість досліджень.
Відчував велику відповідальність, коли розробляв бортову антену радіозв’язку. Ця антена при транспортуванні була у складеному вигляді і уже у космосі мала розгорнутись і запрацювати на передачу. Уявіть собі, якби втратилась можливість зв’язку із супутником, це ж уся праця і кошти багатьох колективів на даремне. Наш науковий колектив був у числі 26 країн, які прийнявши участь в конкурсі, дійшли до запуску своєї продукції у космос.
– Як підтримуєте зв’язок і супутниками?
– Щоденно у визначені години відбуваються сеанси зв’язку із супутниками. Супутники рухається із швидкістю 28 тис. км на годину і коли вони пролітають над нами, тоді і проходить сеанс зв’язку. При цьому, не залежно де я знаходжусь, зв’язок мною підтримується. Нещодавно у мене була поїздка до Китаю, але інформацію із супутників я отримував і обробляв без збоїв.
Знаєте, мені дуже поталанило, що я мав можливість першим отримати сигнали від нашого супутника. Це була дуже очікувана подія, напевно, це можна порівняти із першим криком новонародженої дитини для матері.
За допомогою спеціальної апаратури я отримую закодовані цифрові радіосигнали від супутників, розкодовую їх та передаю на опрацювання науковій групі для подальшої передачі у Бельгію – штаб-квартиру проекту «Cube-50».
Супутники видають свою назву в діапазоні радіохвиль, які використовують радіоаматори. Взагалі ми використовуємо цей діапазон радіохвиль, щоб було легше оформити дозволи на звуковий канал. Після запуску другого супутника, мені не вдалося своєчасно отримати перший радіосигнал. І ця обставина викликала певне занепокоєння та сумнів у справності апаратури. До наступного сеансу потрібно було чекати і хвилюватись. Але, на щастя, сигнали нашого супутника вловив радіоаматор із міста Суми, і зв’язавшись із нами заспокоїв нас. Ось, це була радість.
– Як зараз працюють супутники?
Прогнозований період експлуатації наших супутників у космосі рік-півтора. Адже, через радіацію в космічному просторі, електроніка поступово виходить із ладу. Проте, перший супутник «PolyITAN-1», запущений у 2014 році працює до цього часу. Правда зараз прилади працюють не так інтенсивно, оскільки швидше, ніж потрібно розряджається батарея живлення. Через недостатність фінансування, сонячні батареї ми встановили власного виробництва, і вони мають менший ККД, ніж батареї іноземного виробництва відомих фірм які ми планували придбати. Тож на зарядку йде більше часу і інтервали між активним функціонуванням збільшуються і стають все рідшими. А супутник «PolyITAN-2-SAU» працює у розрахунковому режимі.
– Які обставини сприяли розвитку вашого потягу до техніки та конструювання?
– А це, напевно, ще із дитинства. По-перше, моя мама нас із моїм братом Віталієм ніколи не обмежувала в розбиранні чи то іграшок, чи навіть елементарної побутової техніки. Я граючись, розбирав, ламав і збирав знову…
– Назарію, робота в сфері виробництва наносупутників, які перспективи для вас відкриваються?
– Успішна участь у проекті «Cube-50», дає можливість університету заявити про себе, про свій науковий потенціал та долучитись до світової космічної галузі. Можливість бути учасником міжнародної програми із дослідження погоди та клімату Землі, долучає нас у єдину систему глобального дослідження космосу. Адже наш апарат «PolyITAN-2-SAU» в спілці із 27 апаратами інших країн, що дає можливість отримати відповідний спектр результатів про космос та здійснювати обмін такою інформацією.
