69-річний Віктор Чайка, евакуйовуючись з Херсонщини, подолав 250 км пішки, пройшов п‘ять ворожих блокпостів, далі допомогли українські військові. Тепер він у селі Биківці Шумської громади, Кременецького району. Тут чекатиме перемоги.
У Віктора Чайки з рідних не залишилося нікого. Сім років тому втратив дружину та сина. Дорогу з окупованої Херсонщини на підконтрольну територію долав самотужки, протягом п’яти днів. 12 км до Скадовська, звідти – 40 кілометрів до Голої Пристані, 25 кілометрів до Олешок, а потім – на Херсон, Берислав і в напрямку Нікополя. Про це він розповів у сюжеті для Суспільного.
У перші дні війни росіяни окупували частину області. У село Віктора Чайки Приморське колона зайшла вранці 24 лютого.
“Уркагани, за півчаса “зняли” пограничників і пішли на Херсон. Ми не встигли й оговтатися як нас накрили”, — розповідає Віктор.
Коли почали “накривати” частіше, час взяв сумку і пішов. Пройшов пять блокпостів. На другому з них у чоловіка забрали гроші, які мав, дві баночки кільки в томаті і шматок хліба.
А вже у Нововоронцовці зустрівся з українськими військовими. Вони допомогли добратися на підконтрольну Україні територію.
Потягом добрався до Тернополя, а тоді до Биковець, Шумської громади, Кременецького району.
Приняла в свою домівку його Тетяна Гаврилюк, про це попросила внучка жінки.
Віктор Чайка хотів жити з родиною, якій зможе допомагати по господарству. Тепер чоловік порається на городі, доглядає пасіку.
Каже, що за два місяці полюбив Тернопільщину. Там, на Херсонщині, поряд була Олешківська пустеля. А тут гори, зелень, люди хороші. Міг би й залишитися, але життя покаже, що буде.
Чи вцілів будинок в окупованому Приморському чоловік не знає. Зв'язку із сусідами наразі не має. Каже, що головне — перемога. І чекатиме її тут — на Тернопільщині.
