Історії про відомих та визначних для Кременеччини людей від Кременець.City
Життя та факти королеви Бони Сфорца д’Арагона.
Смертельна камея: історія, котра призвела до смерті королеви
Після смерті у 1548-му році чоловіка – польського короля Сигізмунда І (Старого) Бона Сфорца, яка володіла маєтками та замками у нинішніх Польщі, Литві, Білорусі та Україні, на Волині, Галичині й Поділлі і була найбагатшою жінкою того часу, відчула, що втрачає колишній вплив та владу.
Адже на трон зійшов її син – Сигізмунд ІІ Август, який виступав проти втручання матері у державні справи. Погіршення стосунків відбулося після небажаного шлюбу із литовською магнаткою Барбарою Радзивілл. На знак протесту Бона Сфорца виїхала з доньками із Кракова до Варшави.
Тихе життя у провінції не влаштовувало овдовілу королеву. Розчарувавшись у синові, вона вирішила шукати щастя і влади на Батьківщині, де прагнула стати віцекоролевою Неаполя – іспанського анклаву у володінні Габсбургів.
Для цього з вірним служником – італійцем Папакодою, з яким почала співпрацювати відразу ж після того, як овдовіла, переправляла свої гроші та коштовності у венеційські банки. Нове бажання влади відбилось і на зміні пріоритетів Бони Сфорца.
Вона воліла забути давні суперечки з Габсбургами і після смерті Барбари Радзивілл 1551 року намагалася здобути їхню прихильність, не підмовляючи сина-короля проти шлюбу з Катериною Габсбурзькою – сестрою його першої дружини Єлизавети. Водночас задарювала їх коштовними подарунками.
Приводом для цього стало весілля сина Карла V – майбутнього іспанського короля Філіпа ІІ із британською королевою Марією Тюдор, яке відбулося влітку 1554 року. Саме Лондон став для Бони Сфорца місцем, до якого вона надсилала своїх посланців з метою налагодити зв'язок із британською короною.
На початку 1555 року передала королеві Марії Тюдор листи з проханням про посередництво у її неаполітанських справах. Замість цього обіцяла віддати на користь Габсбургів свою спадщину – італійські володіння.
Ризикована угода із Габсбургами
На знак вдячності Марії Тюдор за поручительство перед майбутнім чоловіком – Філіпом ІІ, якого батько 1554 року зробив королем Неаполя та Сицилії, Бона Сфорца передала їй у дарунок коштовності. Серед них була камея із її зображенням, котру нині зберігають у Метрополітен-музеї у США.
Цю прикрасу 1554 року створив знаний ювелір на службі у польського двору – Якопо Каральо. На ній вирізьблений із сардоніксу профіль Бони Сфорца. Ця камея є одним із найяскравіших взірців одиночних самостійних портретів правителів.
Її ювелірна фурнітура підкреслена золотою фольгою, розміщеною на рельєфних орнаментах. Зображення на камеї голови Медузи має символічне значення – відвернення злих сил, перемога над ворогом та знак тріумфу мудрості над злом.
Це ніби натяк на зарахування овдовілої польської королеви Бони Сфорца до знаних праведних і хоробрих правителів таких, як Козімо I Медічі, якого увічнив у бронзі Бенвенуто Челліні в обладунку з Медузою на грудях, або імператора Марка Аврелія на скульптурі анонімного італійського художника 1600 року.
Такий символізм є проявом королівської влади та ознакою політичного позерства. Подарувавши свою камею британській королеві, Бона Сфорца, на думку польської дослідниці Магдалени Півоцької, «прагнула відзначити себе як незалежну правительку, друга династії».
У відповідь із Лондона їй надіслали двосторонню золоту медаль зі зображеннями наречених – Філіпа ІІ та Марії Тюдор роботи Якопа де Треццо – італійського медальєра на службі у іспанського двору. Медаль викарбували 1555 року на честь весілля цієї пари.
А вже на початку 1556 року Бона Сфорца поквапливо полишила Варшаву і подалася до Батьківщини – італійського міста Барі.
Як зазначають сучасники, вона була у повній рішучості та впевненості в тому, що зможе отримати титул віце-королеви Неаполя. Імовірно, одержала запевняння у цьому Філіпа ІІ. Утім, така угода стала смертельною для Бони Сфорца та трагічною для усього Польського королівства.
Прибувши на Батьківщину, вона не лише не отримала омріяного титулу, а й свободи дій. Адже їй разом із вивезеним добром довелося сидіти у темному понурому палаці Барі без надії на омріяний титул та владу.
Тож вона вирішила повертатися до Польського королівства. Але вірний слуга – італієць Папакода 19 листопада 1557 року отруїв Бону Сфорца, змусивши підписати підроблений заповіт, за яким усі її італійські володіння переходили до Габсбургів.
Незадовго до цього Папа Римський Павло ІV ще й відлучив польську королеву від церкви за те, що та підтримувала іспанців, які плюндрували його італійські землі. Відтак її не змогли одразу поховати за католицьким обрядом.
Тому більш як 30 років тіло Бони Сфорца перебувало у відкритій труні – спершу у каплиці замку в Барі, потім у ризниці собору. Згодом його перемістили до саркофагу, який, на замовлення дочки Анни Ягеллонки, 1593 року зробили в костелі Св. Миколая.
Олександра ШУТКО, авторка роману “Роксолана. Союз із Ягеллонами”. За матеріалами видання "Район.Історія"
