Віктор Сергійович Присяжнюк (8.04.2002 - 5.09.2022 рр.), мешканець міста Почаїв, що на Кременеччині. Служив старшим навідником гармати артилерійського дивізіону військової частини А3215, старший солдат.
Перебував на контрактній службі із кінця серпня 2020 року в лавах ЗСУ у 44 окремій артилерійській бригаді. На момент повномасштабної російсько агресії, солдат знаходився на службі на Волині до березня. Виконував бойові завдання на Житомирщині, далі — отримав направлення на навчання для освоєння нової військової техніки в одну з країн Прибалтики терміном на десять днів. Повертаючись із навчання, отримав можливість побувати кілька днів у відпустці в рідному Почаєві, побачитися з рідними, якраз на Великдень. Після чого захищав Батьківщину в складі бойового підрозділу в гарячих точках Донеччини і Луганщини.
5 вересня 2022 року Віктор Сергійович Присяжнюк загинув у селі Біла Гора Донецької області.
Зі слів його співслужбовців, є підстави вважати, що по місцю перебування бойового розрахунку, де перебував Віктор, здійснили цілеспрямований наліт російської артилерії, з поданням їх координат корегувальником із числа місцевих жителів. На них з високою точністю прилетіло 15 артилерійських снарядів. Внаслідок артобстрілу, Віктору відірвало ногу, проте він певний час перебував у свідомості і готувався до смерті, оскільки вийняв свій військовий квиток і поклав під голову, мабуть, для того, щоб його можна було гарантійно ідентифікувати.
9 вересня відбувся похорон Віктора Присяжнюка із військовими почестями, службу відслужив священник ПЦУ.
Зростав Герой із Почаєва у багатодітній сім'ї, де разом із ним виховували ще п'ятьох діток, з яких він був найстаршим.
З дитинства Віктор ріс міцним, слухняним, щирим і чутливим. Ніколи ні на що не скаржився, сумлінний та скромний у сім’ї, з дитячих років був самостійним, сам вирішував свої справи.
Як найстарший син у сім’ї, Віктор дуже любив своїх молодших братиків і сестричок — Злату, Максима, Станіслава і Олександру. Дбав про них, грав із ними. Мати могла цілковито покластися на нього, адже з дитинства поводився, як дорослий. Він не розгубився, коли тонула його сестричка Злата і самотужки її врятував. При цьому не кликав на допомогу дорослих. Любив і шанував як свого рідного батька, так і вітчима, який його виховав і нині теж захищає Україну. Батько воїна Сергій Присяжнюк безмірно тужить за сином, присвячує йому вірші, які викладає на своїй сторінці.
Мама воїна, Олеся Юріївна, оповідає, що її улюблений синочок, добрий янгол, був не по роках мудрий, завжди знаходив потрібні слова і поради, щоб підтримати її у важких життєвих ситуаціях. У товаристві і в сім'ї діяв, як миротворець, був завжди виважений, говорив правду, не терпів пліток. Був її опорою в житті, її найбільшим досягненням...
Юнак закінчив 9 класів Почаївської ЗОШ, мріяв стати комп'ютерником, адже в той час адміністрація Почаївського ВПУ-21 планувала готувати таких спеціалістів. Проте, на жаль, того року цього не відбулося. Тому за наполяганням мами Віктор змушений був здобувати спеціальність муляра-штукатурка, яка була йому не до душі. Це стало причиною того, що після 2 курсу навчання хлопець пішов із училища і на 3 роки заключив контракт на службу в ЗСУ.
Коли під час війни, на Великдень, Віктор приїздив у відпустку, мама дорікнула йому, що якби він був послухав її і закінчив училище, то зараз би перебував у Польщі на заробітках, а не воював би, ризикуючи життям. На що син відповів, що однак повернувся б із Польщі і пішов би захищати своїх рідних. Ще тоді син по секрету розповів батькові, що за час служби, під час виконання бойових завдань, п'ять разів був на межі смерті. На шостий раз вона забрала його... Військовий, під чиїм командуванням воював Віктор Присяжнюк, на похороні сказав його мамі: "Дуже славний і світлий був ваш хлопчина, щирий, відвертий, відповідальний. Мріяв після війни придбати великий автомобіль, посадити в нього всю свою родину і повезти місцями, де воював..."
... Не описати словами те чорне горе, що звалилося на сім'ю зі смертю Віктора. Кожен в родині переносить його по-своєму. А для мами життя зупинилося того злощасного дня — 5 вересня 2022 року, коли загинув її синочок, її кровиночка. Порожнім став світ, спустошена душа, зник сенс і бажання прокидатися вранці, проживати нескінченно довгий і сірий день. Обірвалася ниточка, яка поєднувала серце матері і сина. Це був особливий, невидимий, сповнений любов'ю зв' язок двох споріднених душ. Для неї він був найкращим — її гордістю, її щастям... Мама пригадує, що першим словом, яке вимовляв синок, було не "мама" чи "тато", а "гоє, гоє, гоє...", яким ніби передрікав своє коротке життя, всього 20 літ...
Вродливий юнак, красень із мужнім і водночас дитячим обличчям, чистим поглядом глибоких сірих очей. "Як янгол зійшов з небес, щоб знову піднятися на небо," - мовить вона.
Кажуть, коли помирає людина, разом із нею зникає цілий Всесвіт - унікальний світ думок, почуттів, бажань і мрій. З відходом Віктора Присяжнюка нас покинув неповторний світ світлої, доброї, чистої людини, яка не встигла долюбити, залишити по собі сина чи доньку, віддати оточуючим тепло і доброту свого серця...
Віктор Сергійович Присяжнюк поклав своє життя за нас із вами, щоб ми довго й щасливо жили і пам’ятали його жертовність.
Підготувала Рита КВАЧ
