Анна Гук із села Старий Олексинець, що на Кременеччині, 27 лютого відзначить свій 103-й день народження. Вона – найстарша жителька села. За свої довгі роки бачила війни, голод, втрати, але зберегла світлий розум і міцне здоров’я. Сьогодні у неї велика родина: донька, двоє онуків, четверо правнуків і вже четверо праправнуків.
Дитинство у багатодітній родині та нелегкі перші роки життя
Гук Анна Архипівна народилася 27 лютого 1922 року в багатодітній сім’ї, де було 12 дітей. Вона була одинадцятою дитиною в родині. Її дитинство минуло в постійній праці: сім’я мала землю, худобу, і кожен мав свою частку обов’язків.
«Вона змалечку звикла працювати, – розповідає правнучка Тамара. – Закінчила лише два класи польської школи, бо треба було поступатися місцем молодшим дітям. Більше навчання не було – довелося працювати на землі.»
Навіть тепер, близько трьох років тому, у село привезли машину дров, то жінка не стала чекати допомоги від онуків, сама за кілька днів усе поскладала.
Друга світова війна, втрата чоловіка і самостійне життя
Доля не була легкою до Анни Архипівни. Вона вийшла заміж, народила доньку, але коли дівчинці було лише три роки, чоловіка забрали на фронт Другої світової війни. Він так і не повернувся.
«Більше вона заміж не вийшла, – каже Тамара. – Все життя присвятила дочці, онукам і господарству. Досі в її кімнаті висить у рамці фотографія її чоловіка, а перед кожним святом, коли наводимо порядок прабабуся сама з турботою і любов'ю протирає його від пилу» .
Анна Гук пам’ятає війну, розповідала, що німецькі солдати заходили в сусіднє село Вишневець, проте мирних людей не чіпали. Один із німців навіть кликав її заміж, але вона відмовилася.
Анна Архипівна звикла до дисципліни і порядку. Навіть у поважному віці дає вказівки.
«Вона не бачить і погано чує, але досі керує домом. Каже: “Цю хустку не давай, вона не на цей день. Це посунь, це поправ…” Вона така була завжди – все мало бути на своєму місці», – ділиться Тамара.
Улюблене заняття бабусі – в’язання. Вона різала старий одяг на смужки і створювала з них килимки. Такі можна знайти в домі й досі.
А ще раніше готувала фірмову страву – солодкі галушки.
«Вона варила щось схоже на узвар із яблук чи ягід, а потім кидала туди маленькі шматочки тіста. Це була моя улюблена страва».
Рецепт довголіття: свіже повітря, праця і любов
Анна Архипівна прожила понад століття без серйозних хвороб. У свої 103 роки вона не приймає жодних ліків, немає проблем із тиском чи серцем.
«Думаю, секрет у тому, що вона все життя працювала, була на свіжому повітрі. Вона живе біля соснового лісу, біля ставка. І завжди повторювала: Хто поважає своїх батьків, той довго житиме.»
Зараз вона більшість часу відпочиває, але всеодно намагається бути постійно в русі. По можливості виконує якусь дрібну роботу: перебирає квасолю, кукурудзу; годує та рахує своїх курей.
А ще вона має свій ритуал: в домі завжди є заварений чай з шипшини.
Жінка пережила важкі часи, але завжди трималася. Її цінності передалися наступним поколінням: любов до рідних, повага до старших і працьовитість.
Правнучка Тамара сама за освітою педагог. Каже, що любов до дітей це точно від прабабусі і з теплом згадує своє дитинство.
– Колись ми з братами на літо залишалися в селі, і весь цей час проводили з бабусею. Незважаючи на те, що закінчила лише два класи школи, вона навчала нас читати, розповідала цікаві історії та завжди знаходила, чим нас зацікавити.
Особливо яскраві спогади у мене залишилися про зими. Ми разом гралися, бабуся вигадувала різні іграшки та забави. Найбільше я любила заплітати її довгі коси. Навіть зараз, коли їй вже 103 роки, у неї не вся голова сива – серед волосся ще залишаються темні пасма. Вона завжди дозволяла мені експериментувати із зачісками, робити будь-які зачіски, які мені хотілося.
Щодо зв’язку з підростаючим поколінням, то бабуся дуже любить онуків і правнуків. Наприклад, коли моїй старшій доньці було лише два роки, ми могли привозити її до бабусі на деякий час. Вона допомагала мені колисати малечу, гралася з нею, показувала книжечки. Вона завжди щиро радіє, коли ми приїжджаємо, з нетерпінням чекає зустрічей і намагається проводити з нами якомога більше часу.
Думки про сучасність і війну
Анна Архипівна каже, що світ дуже змінився за її життя. Вона наводить приклад того, як колись у їхній родині, незалежно від обставин, перед кожним прийомом їжі всі чекали, поки першими за стіл сядуть батько й мати, і обов’язково молилися. Тепер, за її словами, такого вже немає, і сучасний світ живе зовсім по-іншому.
Її також дивують новітні технології. Телевізор її не так вражає, а ось телефони – це загадка, вона не розуміє, як можна через нього щось побачити, зняти чи комусь показати.
Щодо подій сьогодення, то жінка знає про війну, хоча отримує інформацію здебільшого від рідних. Вона дуже важко сприймає те, що знову йдуть бойові дії, адже з чотирьох її правнуків троє – хлопці призовного віку, а один із них уже служить.
«Я вже пережила війну, я знаю, що це таке», – часто повторює вона.
Підготовка до 103-річчя
Родина Анни Архипівни планує святкування, але зізнаються – не знають, що подарувати людині, яка бачила ціле століття.
«Збираємося разом, як і на всі великі свята, бо це її традиція – щоб сім’я була разом. До неї приходять навіть далекі родичі та сусіди.»
