Карантинними обмеженнями, від 12 березня до 3 квітня 2020 року, на усій території України заборонили низку заходів. Таке рішення прийняли у Кабінеті Міністрів України аби запобігти поширенню територією країни коронавірусу COVID-19.
Що таке карантин і яка відповідальність передбачена за порушення санітарного законодавства розповідає адвокат Віталій Сідоров.
Що передбачає карантин
Дослівно, карантин - це адміністративні та медико-санітарні заходи, котрі застосовують для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб. Це передбачено ст. 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Регламент встановлення карантину передбачають ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст. 40 Закону України «Про санітарне та епідемічне благополуччя».
Хто встановлює та відміняє карантин
Карантин встановлює і відміняє Кабінет Міністрів України за зверненням МОЗ України за поданням головного державного санітарного лікаря України. У рішенні про встановлення карантину вказують обставини,котрі призвели до цього, визначають межі території карантину, затверджують необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавців та терміни проведення, встановлюють тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов'язки, що покладаються на них.
Період встановлення карантину
Карантин встановлюють на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності. Покидати територію, на якій встановлено карантин до його відміни, зможуть лише особи, які пред’явили довідку, що дає право на виїзд за межі території карантину. Особам, які виявили бажання залишити територію карантину до його відміни, необхідно впродовж інкубаційного періоду відповідної хвороби перебувати в обсерваторії під медичним наглядом і пройти необхідні обстеження. Після закінчення терміну перебування в обсерваторії з урахуванням результатів медичного нагляду та обстежень їм видається довідка, що дає право на виїзд за межі території карантину.
Надзвичайний стан у разі виникнення пандемії
У разі виникнення пандемії може бути введений надзвичайний стан. Це передбачено ст. 4 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану». В умовах надзвичайного стану можуть бути встановлені обмеження окремих прав людини, що закріплено у ст. 64 Конституції України. Зокрема, може бути обмежено конституційне право, гарантоване ст. 33 Основного Закону держави, а саме свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України.
Як визначають період і межі встановлення надзвичайного стану
У разі введення в Україні чи в окремих її місцевостях режиму надзвичайного стану, головний державний санітарний лікар України вносить МОЗ України обґрунтоване подання для прийняття рішення щодо звернення до КМУ з пропозицією про встановлення карантину. У поданні зазначають: період і межі території встановлення карантину, перелік проведення необхідних профілактичних, протиепідемічних та інших заходів, які можуть бути проведені у зв’язку з введенням режиму надзвичайного стану і встановленням карантину, виконавців цих заходів, вичерпні тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб, додаткові обов’язки, що покладаються на них.
Слід зазначити, що в такому випадку йтиметься про баланс інтересів індивідуального та громадського здоров’я. Індивідуальне здоров’я є приватноправовою категорією, проте в частині здійснення заходів з охорони громадського здоров’я роль фізичної особи, пов’язана зі здійсненням особистих немайнових прав у сфері охорони здоров’я, має вплив на забезпечення громадського здоров’я, яке є публічно-правовою категорією.
Обмеження права на свободу пересування
Обмеження права на свободу пересування – найголовніше. Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» наділяє повноваженнями місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування встановлювати особливий режим в'їзду на територію карантину та виїзду з неї громадян і транспортних засобів, а у разі потреби – проводити санітарний огляд речей, багажу, транспортних засобів та вантажів в умовах карантину, а також створювати на в'їздах і виїздах з території карантину контрольно-пропускні пункти. Так, це є обмеженням прав на свободу пересування, закріплених у ст. 33 Конституції України. Однак, п. 4 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що право вільного пересування в певних місцевостях може підлягати обмеженням, що встановлено законом і виправдано суспільними інтересами в демократичному суспільстві. До відміни карантину його територію можуть залишити особи, які пред’явили довідку, що дає право на виїзд за межі території карантину.
Обмеження права на освіту
Так, це також обмеження одного з конституційних права.
Обмеження щодо проведення масових заходів, а також свобода зібрань
Запроваджують більш жорсткі, ніж встановлені нормативно-правовими актами, вимоги щодо якості, умов виробництва, виготовлення та реалізації продуктів харчування, режиму обробки та якості питної води.
Залучення підприємств, установ, організацій до локалізації та ліквідації епідемії
Право органів влади залучати підприємства, установи, організації незалежно від форм власності до виконання заходів з локалізації та ліквідації епідемії чи спалаху інфекційної хвороби.
Інші правила
Відповідно до ст. 427 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами - з іншої сторони, ратифікованої Законом України від 16.09.2014, співробітництво у галузі охорони здоров’я передбачає попередження і контроль над інфекційними хворобами, такими як ВІЛ/СНІД і туберкульоз, підвищення готовності до ризику спалахів високо патогенних хвороб та імплементацію Міжнародних медико-санітарних правил (п. b). У Міжнародних медико-санітарних правилах (далі - Правила) під карантином розуміється обмеження діяльності та/або відділення від інших підозрілих на зараження осіб, які не хворі, або підозрілих на зараження багажу, контейнерів, перевізних коштів або товарів таким чином, щоб запобігти можливому поширення інфекції або контамінації.
У ст. 30 Правил зазначено, що особа, яка здійснює поїздку, з підозрою на зараження після прибуття поміщена під медичний нагляд, може продовжити свою міжнародну поїздку, якщо, на думку держави-учасниці, дана особа не становить неминучого ризику для здоров’я населення. У ст. 31 Правил також передбачено, що при наявності даних про неминучий ризик для здоров’я населення держава-учасниця, відповідно до національного законодавства і в тій мірі, в якій це необхідно для встановлення контролю над таким ризиком, може змусити особу, що здійснює поїздку, піддатися або рекомендувати їй зазнати додаткових медико-санітарних заходів, які дозволяють запобігти або встановити контроль над поширенням хвороби, включаючи ізоляцію, карантин або поміщення особи, що здійснює поїздку, під медичний нагляд. Слід врахувати, що, відповідно до ст. 23 Правил, медичне обстеження, вакцинація, профілактика або будь-який медико-санітарний захід можуть здійснюватися на підставі цих Правил стосовно осіб, які здійснюють поїздку, тільки за умови їхньої чітко вираженої попередньої інформованої згоди або згоди їхніх батьків або опікунів.
Відповідальність за порушення санітарного законодавства
Варто знати, що законодавством встановлюється адміністративна, цивільно-правова та кримінальна відповідальність за порушення санітарного законодавства. Зокрема, стаття 325 КК України передбачає, що за порушення правил та норм, встановлених з метою запобігання епідемічним та іншим інфекційним захворюванням, а також масовим інфекційним захворюванням (отруєнням) і боротьби з ними, якщо такі дії спричинили або завідомо могли спричинити поширення цих захворювань, - карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, а якщо вони спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.
