Брати Роман та Олексій Клаки — вихованці кременецької дитячо-юнацької спортивної школи (ДЮСШ). 11 липня 2020 року вони офіційно відкрили першу у місті приватну дитячу футбольну школу раннього розвитку Football stars. Тут навчатимуться наймолодші кременчани віком від трьох до семи років. Кременець.City поцікавився, як виникла така ініціатива і як відбувається навчання футболу для дошкільнят.
“Для професійного футболіста кар’єра у спорті завершується після першої серйозної травми. А в 30-35 він просто йде на пенсію”, — каже кременецький футбольний тренер Роман Клак у відповідь на питання про те, як довго можуть грати спортсмени.
Такий поворотний момент стався і в житті його брата, професійного футболіста Олексія.
— Брат усвідомлює, що грати довго він не зможе, — каже Роман Клак. Під час однієї з ігор Олексій травмувався і з ним розірвали контракт, поки не одужає. Тому він задумувався над тим, чим може займатися ще. Вирішили продовжувати робити те, що любимо, і заснували школу.
Олексій Клак розповів, що перші серйозні травми через футбол отримав у 16 років. Про майбутнє змусила задуматись остання, яка трапилась півтора роки тому.
— Під час гри за Вищу Лігу травмувався так, що довелося витратити сім місяців на лікування. За цей час я втратив форму, і потім ще довго тренувався, щоб її повернути.
Великий спорт
Роман Клак
Тренер з футболу у Кременці
Йому за 30. Вчився грати у футбол з шести років. Був гравцем у складі різних команд в основному Тернопільщини, а зараз працює тренером.
За освітою педагог, як і батьки.
Любить дітей. Тож ідея зі створення свого спортивного закладу для дітей дошкільного і раннього шкільного віку для нього є логічною і легкою для втілення.
Олексій Клак
Професійний футболіст
Молодший брат Романа Клака. Коли хлопцеві виповнилось 12, він поїхав навчатися у дитячо-юнацькій футбольній школі київського клубу “Динамо”. В доробку Олексія — гра у складі дитячо-юнацької Ліги України за олімпійський коледж та донецький “Металург”, учасник команд кам’янської “Сталі”, чернівецької “Буковини”, польського клубу “Легіоновія”, луцької “Волині”, київської “Оболонь-Бровару”. У 2018 році вперше зіграв у Кубку України. Зараз він гравець іспанського ФК “Бергантіньос”. Вже 12 років як додому він приїздить "угості", бо така можливість трапляється рідко.
— Ми хотіли грати у футбол, і мама нас завжди підтримувала, — каже тренер. — Говорила: “Це твоє рішення”. А батько, викладач музики, футболом завжди захоплювався, був на всіх наших змаганнях. Тато і дідусь часто грали, але не на професійному рівні. М’яч став символічним атрибутом у нашій сім’ї. Очевидно, нам передалася їхня любов до спорту.
Олексій розповідає, що пропускав у школі уроки, щоб бити м’яча.
— Я більше грав з батьком. А коли поїхав вчитися у Київ, тато став “маршруткою” — він кожні вихідні приїздив до мене, щоб провідати, передати гостинці і подивитись гру.
Карантин створив можливість детально все обдумати
Football stars — перший у Кременці приватний освітній заклад, де розвивають спортивні навички наймолодші кременчани віком від трьох до семи років. Загалом в Україні приватних спортивних закладів для дошкільнят існує зо два десятки. Такі школи вже функціонують у Львові, Києві, Тернополі та деяких інших містах.
На початку року Роман звільнився з роботи в Державній міграційній службі, щоб разом з Олексієм заснувати свою школу. Ідея належить братові.
— Я поговорив з братом, він мене підтримав. Планую ще трохи пограти, а Роман поки займатиметься школою. Я впевнений, що на нього можна покластися.
Відкриття брати Клаки планували на березень, але завадив карантин через поширення COVID-19. Заклад офіційно відкрили лише 11 липня. Роман каже, що ці чотири місяці допомогли їм утвердитися у своєму рішенні.
— Коли почався карантин, ми засмутилися. Була така думка: ще не встигли відкритися, а вже треба закриватися, — розповідає Роман Клак. — У лютому я тільки звільнився з державної роботи. Ми закупили інвентар і готувалися до відкриття школи. А потім — коронавірус. У березні з Іспанії повернувся брат. Під час карантину я весь час думав про школу. Карантин створив можливість добре все обміркувати. Ми мали час порозмовляти, обдумати ідеї.
Перш ніж розпочати свою справу, брати Клаки витратили кілька місяців на впорядкування організаційних моментів. Потрібно було знайти приміщення, домовитись про оренду спортзали, оформити документи, закупити інвентар. М’ячі, наприклад, підбирали спеціально для дітей. Вони легші за професійні і важать 280 грам. Вартість одного — 500-800 гривень.
Підхід як у садочку
Найменшому футболістові школи два з половиною роки. Загалом займається 45 дітей у трьох вікових групах тричі на тиждень. Відвідують заняття і дівчатка. Тренерів у школі троє. Крім братів Клаків, професійно грати вчить тренерка Тетяна Кіркова.
З розмови із Романом Клаком стає зрозуміло, що підхід в роботі з вихованцями схожий на той, який використовують вихователі дитячих садочків. На заняттях діти не просто ганяють м’яча, але й вивчають кольори, форми предметів, і навіть готують домашні завдання.
— Для найменших заняття відбуваються у формі гри. На кожному з них діти виконують різні завдання. Наприклад, групують предмети по кольорах, а вдома — закріплюють їхнє звучання англійською мовою. Також, після інтенсивного тренування ми сідаємо в коло і спілкуємося. У їхньому віці важливо розвивати все: рухливість, спритність, вміння концентрувати увагу, мислити, — пояснює тренер.
Кожне заняття починається із звуку свитка, який символізує готовність. Діти шикуються і роблять розминку. Потім тренуються. Після тренування сідають у коло і продовжують грати ігри сидячи. Батьки весь час присутні і мають можливість спостерігати за своїми дітьми.
— Дітям у два-три роки потрібно розвивати координацію, увагу, гнучкість, рухливість, — уточнює Олексій. — Щоб був контакт з іншими дітьми. У віковій групі від п’яти років починаємо поступово пояснювати прийоми професійної гри.
“Державна робота мене обмежувала”
Роман зізнається: на початку мешканці міста дивувалися і запитували, що він з такими малятами буде робити — дехто ще в підгузку в такому віці ходить. Але оскільки всі тренери за освітою педагоги, маленький вік дітей їх не злякав.
— Після закінчення педінституту (Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії імені Тараса Шевченка) я працював у дитячо-юнацькій спортивній школі (ДЮСШ). Цей заклад державний. Багато чим був там незадоволений. Я не міг дати дітям потрібне навантаження, бо не було відповідних умов роботи. Не мав достатньо ні м’ячів, ні іншого інвентаря. Вимагати результату від дітей також не міг. На безкоштовні заняття хтось ходив регулярно, а хтось міг відвідувати абияк. А я люблю дисципліну. Коли ми з братом вчилися, команди були більш дисципліновані, ми їздили на змагання і досягали високих результатів.
Роман каже, робота в державному закладі його внутрішньо обмежувала.
— Мені і раніше говорили батьки вихованців, щоб я заснував свою школу. Але в 22 я не ставився до такої ідеї серйозно. У місті немає подібного закладу, тож тепер ми відважилися.
Старт відбувся, але попереду ще багато роботи і долання перешкод. Вони мріють розширюватися і мати більше простору для професійного футболу.
— Зараз ми займаємося у “Демосі”, але шукаємо просторий спортивний майданчик. Наші вихованці старшої вікової групи, яким по 6-7 років, не потребують такої гри, як найменші, вони вже хочуть грати футбол: бігти, сильно бити м’яча. А “Демос” замалий. Сподіваємося, що далі все буде.
