Вони приїхали на Кременеччину, коли поруч із будинком у Києві влучила ворожа ракета. Їхали в нікуди. Просто зібрали дітей та своїх шиншил і зовсім трохи речей, аби можна було рятуватися, коли раптом що, дорогою.
Тепер сім'я Задворних у безпеці, в затишному куточку Кременецьких околиць. Пристосовуються до сільського життя і частково продовжують займатися улюбленою справою, яку розпочали ще у 2015-му році. Свого часу, Ілона Задворна із чоловіком мали 600 шиншил, з яких в період карантину залишилося лише декілька.
— Коли ми їхали з Києва, то не могли їх залишити, їх й тепер небагато, в порівнянні з тим, що було, це просто кілька шиншилок, але вони для нас особливі, — каже Ілона.
І вже тут, за кілька тижнів з початку війни, народилася улюблениця, шиншила Сюзі.
— А от сім'я, хлопчик і дівчинка, я їх розселила. І ще один хлопчик, в нього дуже гарні гени. У шиншил також, як і в собак чи котів, є певні характеристики та родословні. Наприклад, від цього хлопчика народилися рекси кучеряві, одна така шиншилка вартує від 500 доларів, тому такого малюка я залишила. Якщо хтось захоче такого носія і потім мати таких добірних шиншилок — ось він, один сидить без дівчинки, то його можна купити. Але ж зараз, як ми розуміємо, ніхто не купує. Хіба згодом.
Каже, що до карантину мали 600 добірних шиншил. А коли почався карантин, розпродали протягом року за безцінь — по 100 грн.
— Також я давала корм у подарунок, який вартує 70 грн, то ж шиншила виходила за 30 грн. Це був важкий період, стало не рентабельно їх утримувати. Хоча до ковіду все було добре. І продавалися такі шиншили по 940-2000 гривень.
Все почалося з того, що шукали тваринку для дитини
— Спершу було у нас сорок шиншил. Коли вирішили, що будемо займатися розведенням, то одразу брали більше, бо не можна спарювати ближніх родичів. Треба ретельно слідкувати за чистотою лінії. У нас розплодилося багато, досить гарних і все йшло добре. Ми орендували приміщення у промзоні з кондиціонерами. Купували дорогі, якісні корми. Дбали про те, аби правильно їх утримувати.
Як вирішили, що займатимемося шиншилами? Спершу шукали тваринку для дитини. Хотіли таку, щоб було менше проблем. Собаку треба вигулювати, а в нас такий режим, що не завжди є можливість. Кота не розглядали. Подумали про гризунів, врешті, визначилися з шиншилою. Ми знайшли, які гарні, почали про них читати, дивитися відео. А згодом подумали, чому б не зробити собі такий допоміжний бізнес. Хоча продавати їх почали аж через три роки.
Спочатку займалися самі, згодом потрібна була стороння допомога
Коли тварин було менше, доглядали самі. А тоді довелося наймати людей. Коли це одна шиншила, то потрібно кілограм корму на місяць, коли ж їх 600 — то це вже півтонни кормів. Так і в іншому. Загалом ці тварини майже не хворіють. Але їм не можна температуру вище 22-ох градусів. Не можна залишати де протяг.
Заготівлею кормів для тварин продовжують займатися і на Кременеччині.
— Тут є можливість заготовити якісні, екологічно чисті корми. Років півтора в нас пішло на те, щоб вивчити потрібний асортимент. Я тестувала чи їм все підходить і подобається. Тепер маємо багато замовлень через соцмережі. Є постійні клієнти. Кошти із продажу кормів, йдуть на утримання тварин.
Я коли продаю, завжди запитую — для чого вам тваринка
Буває, хтось шукає шиншил для розведення, не розуміючи, як це працює. А був випадок, коли шукали на корм для удавів.
— Я, звісно, відмовила. І я завжди запитую для чого вам. Мені не байдуже куди потраплять мої тварини. Із розведенням теж треба розуміти, як правильно цим займатися. Скажімо, коли вони сидять разом, вони постійно паруються. Їх треба розсаджувати. Самець відразу запліднює, часто самка кормить вже вагітною. І так може тричі підряд. А тоді рік ледве минув і самка померла. Якщо ж при правильному догляді, самка може народжувати раз на рік, давати гарне потомство і жити довго. Діток теж треба відсаджувати від матері у двомісячному віці. У них немає такого як-от “ти моя донька” — є самець, і є самка і якісь інстинкти.
В нас з'явився коричневий оксамит
— Ми спарували чорних і бежевих шиншил, натомість вони дали коричневих. За півтора року в нас з'явився коричневий оксамит. Малюку було всього кілька днів, як ми з мамою його забрали додому. Так він у нас і залишився. Це доньки улюбленець — Кофік. Інша улюблена шиншилка — Сюзі, вона народилася вже тут, на Кременеччині.
Везли тваринок у багажнику авто, разом з кормом
Коли виїжджали з Києва, везли наших тваринок в багажнику разом з кормом, Взагалі ми хотіли спершу їх віддати у Львові, попередньо про це домовлялися. А приїхали сюди, то вирішили нехай будуть з нами. Клітки купували вже тут. Про те, що опинимося на Кременеччині не думали. Ми їхали, можна сказати, в нікуди. Підвозили сюди знайому, а коли з'ясувалося вже на місці, люди, які запропонували тут житло, нам теж далека родина, а ми про це навіть не знали.
Кофік і здатність шиншил відчувати
Тим часом, Кофік засинає на руках у доньки — семирічної Христинки. Кажуть, на дівчинку він завжди так реагує. Інших може навіть вкусити.
— Це дивовижні тварини. І дуже чутливі. Ніколи б не повірила, якби не бачила цього сама. У Києві шиншили реагували на “прильоти” ракет. У знайомої шиншила метушилась і поводилася неспокійно, перед тим, як ракета мала влучити десь поряд.
До Києва повертатися ще зарано
Що робитимемо далі — поки в роздумах. Розуміємо, що до Києва повертатися ще зарано. В нас двоє дітей і поки ми не побачимо, що для них там безпечно, ми не повернемося. Були б ми з чоловіком самі, то навіть і не виїжджали б.
