“Бережіть себе”, “Зроблено з любов’ю”, “Ви наші герої” - так щиро і по-доброму волонтерки у Кременці маркують вироби для військових, котрі шиють власноруч.
Створили власне маркування "бережіть себе", "Зроблено з любов'ю", "Ви наші герої"
Починали із плетіння сіток, котрі передавали спершу у волонтерські центри, а тоді на передову, у військові підрозділи. Коли залишилась тканина, котра для маскувальних сіток не підійшла, вирішили шити спідню білизну для військових.
Власне, з цього все і почалося – розповідають волонтерки. Тут, у Кременецькій гімназії №3, вони з перших днів війни. Це дві сестрички із Києва та місцеві — вчительки, їх друзі, сусіди, чи навіть просто знайомі, котрі допомагали на початках, коли дізналися, що такий “батальйон” із волонтерок-добровольців діє.
Сестри-киянки Оксана та Аня, приходять до волонтерського пункту щодня
— Якби не ці дві дівчини, то ми б, мабуть, давно зробили паузу після плетіння сіток, котрі почали заготовляти на третій день війни. Оксана з сестрою до нас прийшли, як тільки приїхали. Вони робили все, що ми їм пропонували. Гуманітарний одяг приймали, сортували, перебирали, відрізали фурнітуру від речей, котрі відправляли на переробку на фабрику “Ватин”, нарізали тканину на сітки. Одним словом, все від початку до сьогоднішнього дня, — каже одна із головних організаторок волонтерського пункту у гімназії Галина Кравчук-Нечай.
Завжди готові до волонтерської роботи
Додає, що до роботи самоорганізовуються усі.
— Нами ніхто не керує. Треба, то шукаєм сітки, треба — транспорт, треба — тканину.
Та якщо у плетінні маскувальних сіток брали участь багато людей, з самого початку, якогось дня, нарахували понад 160 осіб — діти, їх батьки, сусіди, то згодом залишилися найстійкіші.
Хтось з першого дня в роботі, хтось долучився вперше, важливі усі
Дівчата продовжували шукати тканину, але працювали вже за індивідуальним замовленням.
— Знайшли благодійника, який нам допомагав із тканиною для сіток. Але серед тієї тканини траплялася, котра не підходила для плетіння. Так виникла ідея шити білизну з кольорової, місцями неформатної бавовни — як-от у квіточки, чи дуже яскравих кольорів і навіть з леопардовим принтом, —розповідає одна із сестер-киянок Оксана.
До того ж, шили, знову ж таки, на власному ентузіазмі. Ніхто із дівчат не є професійною швачкою.
— Всі десь потроху вміємо і шиємо, особисто для мене, це хобі. Взагалі за фахом я економіст, цим і займалася до декретної відпустки, — каже Оксана.
Для пошиття задіяли дві швейних машинки. Працюють троє, по черзі.
— Нам скинули малесеньку викройку, з якої ми зробили потрібні шаблони із трьох розмірів.
А як тільки почали роботу, то з'явився і попит. Спершу зателефонував тернопільський волонтер, згодом звернулися і місцеві.
— Ми ж працюємо з тими, кому довіряємо, — каже Галина.
Процес пішов. Шили скільки могли осягнути, не задумувалися.
— А тут нам якось кажуть — потрібно сто пар. Кажемо, як сто? Але, що ж, треба — зробили, — додає Оксана.
Та навіть тут усі процеси дівчата розділили між собою. Хтось готує викрійки, хтось заселяє резинки.
На час нашої розмови — волонтеркам вдалося пошити і передати військовим понад 180 пар такої білизни.
Дівчата зізнаються, що колективна робота допомагає відволіктися.
Сестри-киянки Оксана і Аня, кажуть, що намагалися по приїзді до Кременця в такий спосіб себе хоч у чомусь задіяти аби не з'їхати з глузду.
— Ми не можемо залишатися осторонь, хотіли робити хоч щось. І, очевидно, тут себе знайшли. Ми були у великому стресі у перші дні. Чотири дні не їли, поки добиралися до Кременця. І тільки після повного дня роботи тут, ми зрозуміли, що хочемо зайти до магазину і купити їжу.
Дівчата у Кременці опинилися не випадково. Родом з міста дідусь чоловіка однієї із сестер. А виїхати з початком війни вирішили одразу. Біля їх будинку впала перша у Києві ракета.
Кажуть, ще залишатимуться тут на кілька днів. І навіть ці дні проведуть недарма і з користю.
