Василь Пилипейко — 38-ми річний ветеран АТО, який отримав відмову в воєнному комісаріаті за станом здоров’я ще в перші дні війни. Та це його не зупинило. Він регулярно займається доставкою гуманітарної допомоги та автівок для військових з Кременеччини. Як та чому цим займається Василь розповідає для Кременць.City
Василь брав участь в бойових діях з початку війни на сході й до 2019-го року. Потрапив під першу хвилю мобілізації. За п’ять років встиг побувати і розвідником, і прийняти участь у розмінуванні територій. Після початку повномасштабного вторгнення, разом з бойовими побратимами відправився у військкомат, проте там отримав відмову через цукровий діабет. Тому і прийняв рішення допомагати країні, якщо не зброєю то волонтерством.
— Після відмови у військкоматі навіть не знав чим зайнятись. Хлопців моїх відправили під Київ. Ну я і вирішив, що завезу їм якісь продукти, а заразом і людей евакуюю з того пекла. Там я зрозумів, що потреб у військових дуже багато, а держава покрити їх всі не зможе. Тому почав робити такі «виїзди» все частіше і частіше. Так все і почалось, — розповідає Василь
Пишаюсь братом, в цій справі він знайшов себе
За Василем у ЗСУ пішов і його молодший брат Олександр.
— Мій Сашко на передовій майже з самого початку повномасштабного вторгнення. До війни працював в IT, створював сайти. А на передовій став оператором дронів. Не можу розкривати всіх деталей, з зрозумілих причин. Та багато раз їздив до нього. Тому точно можу сказати, що справи в нього йдуть добре. В військовій сфері він навіть знайшов себе. Тому і поставлені завдання виконує чітко та швидко. Дуже пишаюсь ним та допомагаю всім чим можу. Він справжній молодець!
В нас навіть виробився особистий кременецький стиль камуфляжу — кленове листя
— Допомагаю нашим військовим з самого початку повномасштабного вторгнення. Починав з простого збору “волонтерки” та евакуації біженців з постраждалих місць боїв на Київщині. Зараз потрібно багато машин, тому почав возити автівки на фронт. В цьому мені допомагає волонтерка Світлана, яка зараз працює за кордоном, але всіма силами допомагає державі. Вона і збирає “замовлення” від місцевих вояк. Я ж доставляю їх на фронт, набиваючи автівку всім, про що просять. Найчастіше, це різні консерви. Також хочу відмітити наших хлопців-автомеханіків. Вони повністю за свої кошти відновлюють та перефарбовують автівки. До речі, в нас навіть виробився особистий кременецький стиль камуфляжу — кленове листя.
Фокусує свою підтримку на військових з Кременця
— Побував я вже майже на всіх напрямках фронту. За останніх два місяці відвіз дев'ять автівок, а кількість виїздів вже і злічити складно. Місцевий волонтерський центр “Джура” навіть пропонував зробити волонтерське посвідчення. Та я відмовився. Бо який же я волонтер, я так, для своїх працюю. В основному, для наших кременецьких військових. Дізнаюсь, що їм треба, збираю продукти та пакунки з передачами, готую автівку та й відправляюсь. По можливості, звісно, допомагаю і іншим, та коли зосереджуюсь на підтримці кременчан, то встигаю виконати набагато більшу кількість роботи, — додає Василь.
Рюкзак зібрав вже за місяць до війни
До війни, яка почалась у лютому, Василь заліковував рани, які отримав в АТО. Та, попри це, розумів, що росія скоро почне атаку, тому в планах було прийняти участь в захисті України разом з бойовими побратимами.
— Через свої зв'язки знав, що повномасштабне вторгнення точно буде. Та і був впевнений, що піду на фронт знову. Ще в січні зібрав потрібні речі в рюкзак. Та коли все почалось в воєнкоматі мені відмовили. Сказали, що ніхто з лікарів не буде брати на себе відповідальність, якщо зі мною щось станеться. Я був дуже здивований. Думав, що допустять до боїв, хоча і мав статус інваліда війни. Та тоді я зрозумів, що потрібно бути корисним країні та своїм товаришам, чого б це не коштувало.
Як і кожен, хто зустрів цю війну ще з 2014-го року, Василь розумів чим це обернеться та не плекав надій що до її швидкого закінчення.
— Коли приїхали на “свіжий” фронт ще у 2014-му, то було відчуття, що в кожного з нас буде достатньо сил, аби після війни змінити в державі все на краще. Але коли повернулись з війни, то зрозуміли, що з нашим правлінням і свої проблеми не кожен міг вирішити. Там потрібно було подати документи для статусу ветерана, там стати на облік в лікарнях та військкоматах. Нас так заплутали, що у мене та моїх знайомих пішов цілий рік тільки для повернення до звичайного цивільного життя. Як на мене, то держава навмисне відволікала нас бюрократією від соціальних проблем. І я точно знаю, що цього разу ситуація буде набагато критичнішою, адже хлопців на фронті набагато більше, — каже Василь.
Тому каже, що в міру своїх сил, в жодному разі не залишить теперішніх героїв наодинці з собою.
Ветерани АТО допомагатимуть хлопцям, досвід вже є
— Ми ж свої питання вже вирішили. Зі всім розібрались. Тому ми, ветерани АТО, обов'язково будемо допомагати хлопцям всіма способами. Вже зараз я багато чую від них з передової, що не всім зараховують дні, проведені на фронті. Як так, що військовим потрібно ще доводити, що вони воювали та захищали свій народ. Буває і таке, що їх документи можуть просто десь згоріти, чи загубитись. Довести тоді, що ти пробув на фронті більше одного дня дуже складно. Для цього ми і спрямували всі наші сили на допомогу військовослужбовцям, які проходили бойові дії після повномасштабної війни. Спілка учасників АТО вже починає активно цим займатись. Створюється багато інших фондів. В нас навіть часто питають хлопці, що ж їм робити, коли повернуться. Як отримати пенсії, довести, що був корисним і тому подібне. Ну, а ми їм просто відповідаємо, що головне аби ви живими та здоровими повернулись. Із досвіду розуміємо, що робити буде дуже багато. А зараз головна ціль — перемогти, і ми обов'язково її здобудемо завдяки нашим героям. Головне вірити в них, та пам'ятати про них не тільки зараз, а й після війни. Адже відповідальність надійного тилу лежить не тільки на громадських організаціях і волонтерах, а й на кожному громадянинові України.
