Як грають Микола та Валентин, часто можна почути на вулицях Кременця, зазвичай вони на вулиці Дубенській, іноді хлопці грають у центрі. В такий спосіб збирають гроші на мрію, а частину коштів віддають на ЗСУ.
А як це бути вуличними музикантами в рідному місті, діляться для Кременець.City.
Юнаки навчаються в Кременецькому професійному ліцеї. Микола Чернявський — на столяра, Валентин Ільчук — на зварювальника. Хлопцям по 16 років і 17 років. Грають на акустичній гітарі та кахоні. Їх дует відбувся не так давно, спершу Микола починав грати з іншими друзями. Та і на початку ніхто не планував цим заробляти гроші.
Микола: На початку цього літа, коли повернувся з Польщі, то шукав можливості, де можна заробити грошей. Бо коли там звик мати свою копійку, то вдома не хотів вже залишатись без неї. Одного дня, разом із найкращим другом Мироном, вирішили зустрітись та прогулятись по центру. Чомусь я тоді взяв із собою гітару. І от в якийсь момент моєму другові прийшла ідея сісти в парку і заграти, а для антуражу, ми просто так, “по приколу”, поставили чохол від гітари для грошей.
Тоді нам було весело і ніхто це не сприймав серйозно, але за перших пів години нам кинули 20 гривень. Звісно, це невеликі гроші, але ті кілька гривень змусили нас замислитись. Так ми вирішили спробувати грати. День за днем ми виходили в парк. Сума з кожним разом збільшувалась і, врешті, ми вийшли на хороший дохід.
Та літо закінчилось, людей, що відпочивають в центрі поменшало, а Мирон почав присвячувати весь вільний час навчанню та підготовці до ЗНО. Тож я запропонував своєму іншому другові грати разом. Деякий час грав з Іллею. Він сам з Києва, тож після того як він повернувся додому, у мене знову постало запитання з пошуку компаньйона. Я шукав серед знайомих, хто має музичний слух. От так і знайшов Валентина.
Валентин: З Миколою ми були знайомі з ліцею. Коли він запропонував грати на вулиці, я одразу не погодився. Це якось було для мене дивно і незвично, та все ж, добре обдумав пропозицію, і вирішив хоча б спробувати. У нас в місті не часто можна зустріти вуличних музикантів, то люди зразу нас чують і кажуть, що ми піднімаємо настрій.
Хлопці музичної освіти не мають, всього навчились самі. Зізнаються, що перші рази виходити грати на вулицю було страшно. Якби хтось критикував і сказав, що в них нічого не виходить, то можливо, більше і не грали б. Але за весь час, жодного разу ніхто не сказав поганого слова, навпаки, підтримують і хвалять.
Микола: Для нас - це можливість заробити собі грошей і допомогти ЗСУ. Частину коштів ми завжди передаємо на армію, а також з радістю беремо участь в різних благодійних ярмарках, на які нас запрошують. Останній такий ярмарок був від Ботанічного саду.
Валентин: Нещодавно, як ми грали, до нас підійшов волонтер. Спочатку він просто слухав нашу музику та кинув грошей. А згодом набрав по відеозв’язку до військових з Кременеччини, які зараз на фронті та попросив їм заграти. Потім набрав ще до військового, який наразі перебуває в госпіталі, йому ми теж грали. Намагаємось допомагати та підіймати настрій, як вміємо і можемо.
Музиканти мають вже свою публіку. Часто, це знайомі зі школи та професійного ліцею. Кажуть, що побачити їх зараз частіше можна на Дубенській, бо тут більший рух людей. Тривалість виступу залежить від струн на гітарі, які дуже часто рвуться та від погоди. Якщо на дворі тепло і руки не замерзають, то намагаються грати довше. В хороший день, заробляють до тисячі гривень.
Микола: Максимально виходить поки що заробити тисячу гривень за день, пригадую якось нам одразу кинули 400 грн. Літом, чомусь кидають більше. Насправді, для нас грати на вулиці, це не тільки про гроші, ми здобуваємо практику, відточуємо техніку та вчимось грати на людях.
Валентин: Від нашої роботи отримуємо кучу емоцій, бо часто люди підходять і дякують за гру. Нам подобається розвиватись, чути думку слухачів. Крім того це відкриває певні перспективи, ми знайомимось з новими людьми, отримуємо можливість грати не лише на вулиці. Так от, Микола грав у Тернополі на відкритті виставки Василя Петровського, разом грали на благодійному ярмарку.
Репертуару не складають, люблять імпровізувати та пробувати щось нове. А надихаються українською сучасною музикою.
Валентин: якісь заготовки маємо, але часто Микола сам на ходу придумує мелодії, а я намагаюсь відбивати йому в ритм. Надихаємось самі собою, хочемо ставати кращими і придумувати щось своє.
Микола: я і вдома так граю. Один гітарист, коли його запитали, як він дійшов до такого високого результату, відповів, що просто шукав приємну ноту. Те саме і я, знаходжу якихось чотири аккорда і щось пробую до цього добавляти, щоб звучало класно. Це чисто імпровізація. Звичайно, слухаємо багато сучасних українських виконавців таких як SadSvit та інших, які лише починають набирати популярність.
Крім приємних моментів та схвальних відгуків, багато стається непередбачуваних ситуацій, не завжди приємних. Проте хлопці з посмішками згадують весь свій досвід і дякують своїм постійним слухачам, що іноді допомагають виходити із незручних ситуацій.
Микола: Таких випадків було багато. Але найбільше запам'яталася історія п'яним чоловіком. В той день було тепло і ми після навчання зразу пішли грати. Через деякий час підійшов чоловік напідпитку та запитав чи можна біля нас поставити пакет. Там була жива щука. Ми погодились, все ж таки ми на вулиці, можливо, людині потрібно було кудись відійти і продовжили грати. Проте виявилось, що він хотів приєднатись до нас та додати перфомансу до нашого виступу: танцював, співав та кричав. Одним словом, почав відлякувати людей. Коли ми ввічливо попросили не заважати нам, то він почав розповідати нам, як нічого не розуміємо в цьому житті. Тож ми просто переставили його речі подалі і продовжили грати. Через деякий час ситуація повторилась, та біля нас уже були наші постійні слухачі, які спробували владнати ситуацію. Проте чоловік був наполегливим, то щоб не загострювати конфлікт ми зайшли в магазин перечекати. А ще через деякий час вже спостерігали через вікно магазину, як того чоловіка забрала поліція. Лише тоді ми змогли вийти і продовжити спокійно грати.
Сьогодні хлопцям подобається їхнє заняття, яке ще й дозволяє трішки підзаробити. Проте кожен з них не збирається зупинятись на досягнутому. Поки Валентин ще в пошуку себе та роздумах чому присвятити життя, Микола даремно часу не витрачає. Ділиться, що планує підзаробити грошей за кордоном та відкрити свій власний магазин з продажу гітар, які виготовлятиме власноруч.
