Володимир Олександрович Сиров, (17.03.1976 - 28.10.2022 рр.), мешканець села Старий Почаїв Почаївської ОТГ, що на Кременеччині. Був командиром мінометного розрахунку мінометної батареї військової частини А1275.
Мобілізований 3 березня, на самому початку війни, оскільки свого часу відслужив в лавах української армії в ракетних військах. Воював в усіх гарячих точках Донеччини, у тому числі і в Маріуполі. Останнє місце бойових дій — населений пункт Водяне Покровського району.
Загинув військовий 28 жовтня під час неймовірно запеклого бою, коли разом із трьома побратимами пішли на пошуки пораненого товариша — водія. В той час була їхня черга на кількагодинний відпочинок у бліндажі, проте Володимир, як командир кількох підлеглих, взявши їх, вирушив на пошуки побратима. Вони потрапили під прямий артилерійський удар і всі четверо загинули. У Володимира відірвало руку і ногу, в голові зіяла велика діра. Йому виповнилося всього 46 років. Похорони відбулися з військовими почестями 4 листопада.
Народився Володимир у селі Старий Почаїв. Його батько був росіянином, який одружився з українською дівчиною з цього села. Володимир здобув середню освіту в місцевій школі, далі навчався в Почаївському ВПУ-21 і отримав спеціальність тракториста. У 21-річному віці одружився зі своєю ровесницею — сусідкою Людмилою Цьолкою. В їхній сім'ї народилося четверо синів: нині 25-літній Микола, 20-річний Андрій, 17-літній Олександр і 7-літній Макар. Зауваживши в найстаршого сина хист до малювання, батько оплачував його навчання у двох вишах: у Кременецькій обласній гуманітарно-педагогічної академії ім. Тараса Шевченка, а також у Львівській національній академії мистецтв. Сини безмірно любили батька, який все життя тяжко трудився для їхнього добробуту.
Усе своє життя Володимир працював на заробітках у Польщі. Був висококласним майстром-плиточником. Був гарним сімянином і господарем. Власноруч відбудував старе обійстя і самотужки збудував новий двоповерховий дім, у який планував перейти восени 2022 року. Проте всі плани зруйнувала повномасштабна війна. Саме перед її початком пан Володимир вчергове збирався на роботу у Польщу, проте то одне, то інше затримували цей від'їзд. Коли ж прийшла повістка, дружина дорікнула, що таки потрібно було йому поспішили із від'їздом, на що чоловік відповів, що це нічого не змінило б, оскільки він однак би повернувся, щоб воювати.
За місяць до загибелі приїздив боєць на чотири дні у відпустку додому. Був веселим і радісним. Двері їхнього дому в ці дні не зачинялися. Приходили близькі і дальні сусіди, друзі, родичі. Володимир усім обіцяв, що обов'язково повернеться із перемогою.
Цитати із щемливого нарису про нашого Героя, написаного вчителями Старопочаївської ЗОШ І-ІІІ ступенів в знак його світлої пам'яті:
"... Ще недавно, здавалося, маленький худорлявий світлоокий хлопчина грав у м' яча на вигоні, пас худобу, бігав навперейми з однолітками. У школі знали його як розумного, вихованого, скромного, ввічливого, спокійного, щирого, чуйного, працьовитого.
Золоті руки Володі, змалечку привчені до роботи, уміли все. Односельці поважали його за це. Куплене напіврозвалене господарство він перетворив у чепурне обійстя, а поруч власними руками, "з нуля", збудував просторий будинок, в якому, на жаль, не встиг і пожити.
Щоб утримувати сім'ю і мати гроші на будову, важко працював за кордоном, в Польщі. Як і вдома, в чужій країні теж завоював авторитет...
... Він сіяв, орав, садив, будував, оздоблював, виховував, кохав, захищав, вірив у світле, бо сам був світлим. Був постійно зайнятий і нікому ні в чому не відмовляв. Біля тутешньої церкви, яка є пам'яткою архітектури, бо збудована без жодного цвяха, працював з радістю, натхненно. Допоміг відремонтувати дзвіницю, виконував фасадні роботи біля церковної хати. На цвинтарі оздоблював хрест-фігуру, а також капличку, що знаходиться у центрі села. І все робив "во Славу Божу", тобто безкоштовно. Завжди спокійний, врівноважений, хазяйновитий, турботливий. За що не візьметься, доведе до кінця...
Вічна пам'ять світлій, милій, добрій, чуйній, відважній людині, коханому чоловікові, люблячому батькові, вірному другові, щирому патріотові своєї Батьківщини. "
Підготувала Рита КВАЧ
