Нещодавно минуло 80 років від звільнення упівцями українських в’язнів, яких у Кременецькій в’язниці утримували гітлерівські окупанти. Про цю та інші події, пов’язані із Кременецькою в’язницею, розповідає кременчанин, краєзнавець та пошуковець Володимир Крутевич
— В історії Кременця є і не надто приємні факти, але вони були, і замовчувати їх було б не зовсім чесно – як от Кременецька тюрма, - каже Володимир Крутевич.
Кременецька в’язниця, чи тюрма, називали по різному. Згодом у цих стінах, була школа механізації, пізніше Кременецьке ПТУ №6, а тепер діючий професійний ліцей. Раніше, на місці, де зараз знаходиться п’ятиповерховий гуртожиток, який побудували у 1970-их роках і який за тодішніми мірками виглядав сучасно, знаходився стадіон з футбольним полем та щитами для гри у баскетбол. Зимою заливався каток, на території зростали та гралися діти.
— Не берусь щось стверджувати, чи оперувати не достовірними фактами про діяльність цього сумнозвісного закладу на території Кременця у часи царювання Російської імперії, а ось періоду польського панування, радянського та нацистського терору, що залишив жахливу пам’ять в цих стінах, оминути просто неможливо, — каже Володимир.
— Мої дитячі, шкільні та юнацькі роки, далеких 1970-их, пройшли якраз поряд з тим місцем, де була в’язниця, в кінці ХІХ-го та першій половині ХХ-го століть, — згадує Володимир.
Під час проведення земляних робіт, на території ПТУ, тоді саме починали велике будівництво нових будівель профтехучилища, тож він особисто, тоді ще дитячими, очима, побачив цікаві і водночас страшні речі і факти.
— Оскільки я, будучи хлопчиком допитливим, котрий багато чим цікавився і ліз туди, куди інколи не варто було сунути свого носа. Але, завдячуючи саме цій моїй зацікавленості до минувшини, я багато чого дізнався від очевидців цих жахіть, що мали місце протягом якихось трьох, чотирьох десятиліть безпосередньо у Кременці та цих кривавих подій, про які здебільшого мовчали, або кожна влада перекручувала на свій лад, тим самим, звинувачуючи когось і відбілюючи свої злочини, — зазначає Володимир Крутевич.
На підтвердження своєї розповіді пошуковець демонструє свої знахідки “свідків” страшної минувшини краю, котрі вплинули на долі наших земляків, чи навіть на долі чиїхось рідних і близьких.
- Царський знак тюремного наглядача Кременецької тюрми (1885 р.) - Службовий жетон польського поліцейського слідчої служби (до 1939 р.) - Кайданки
Нацисько-радянський період функціонування в’язниці
Прийнявши естафету від польської влади, котра панувала із 1921 по 1939 роки, у вересні 1939 року прийшли “совєтскіє освободітєлі” і почали винищувати українство, й робили це так завзято, ніби відчуваючи, що не встигнуть вбити багатьох і цих живих людей, як їх “здобич” відберуть у них нацисти. Зрештою, воно так і сталося, влітку 1941 року, але це ж німці, а тут: слов’яни, будівники ”світлого” суспільства, подекуди в душі православні. Масове винищення ув’язнених Кременецької тюрми з початком нападу Німеччини на СРСР 22 червня 1941 року набрало найжорстокішого розмаху у червні-липні 1941 року і здійснювалося цілодобово. Очевидці і жертви, яким, вдалося врятуватися, розповідають, ”На території в’язниці, спеціально заводили дизельний двигун, щоб за гуркотом не чули криків від мордувань в’язнів”.
Всі неблагонадійні, за мірками червоних загарбників, були знищені, а більш лояльних до кривавого режиму червоних, відправляли в глибину імперії СРСР, як дешеву робочу силу. Так із допомогою військ НКВС 28-30 червня 1941 року утрамбували вісімнадцять вагонів “товарняків” в’язнями і жителями Кременеччини, і відправили на Схід на смерть із залізничної станції Кременець.
— Чому я загострюю увагу на більшовицькому терорі? Бо саме він приніс найбільше жертв мирного населення ще до створення УПА. Бо саме вони з червоними зірками, прийшли на нашу землю, під гаслами “визволителів” і за неповних два роки так налаштували проти себе народ Західної України своїми масовими звірствами та безчинством, що прості, довірливі українці з хлібом сіллю зустрічали нову, чергову владу на своїх теренах, цього разу – німецьку. Тоді ж більшовики то ворогували, то дружили з гітлерівцями і хто їх знав, хто такі фашисти. Але люд наш думав, що все ж може людяніші ніж “совєти”
В результаті декорації змінилися і комуністів змінили “визволителі” – нацисти...
Вже в липні 1941 року Кременець зайняли гітлерівські війська. І будучи максимально відвертим на перших парах, нацисти були досить лояльні до кременчан і зокрема до українців. Винятком були євреї. Але з часом, десь від 1942 року, коли Вермахт поніс перші відчутні втрати на Східному фронті, відношення окупантів до всього населення кардинально змінилося в гірший бік і почалося.
Хоча верховодили у в’язниці гітлерівці, але переважна більшість охоронної команди були українці.
— Спираючись на достовірні джерела, зазначаю, що українці допомагали ув’язненим землякам чим могли, зокрема продуктами. І найголовніше це те, що саме свої наглядачі Іван Савін та Олександр Ліховідов відчинили тюремну браму двом сотням куреня ”Крука” у ніч із 19 на 20 лютого 1943 року, що дало змогу звільнити упівцям кілька сотень ув’язнених Кременецької тюрми, більшість звільнених влилися в лави УПА.
Своїм сміливим і несподіваним нападом на приміщення в'язниці, повстанці звільнили в’язнів і без втрат змогли залишили місто.
Самі ж наглядачі за свій вчинок поплатилася власним життям і були страчені нацистами. Після цієї події більшість тюремної обслуги з числа українців були замінені на поляків.
Всього, за часів німецької окупації гітлерівцями у стінах Кременецької в’язниці було знищено близько 700 осіб різних національностей — дані з книги Олега Клименка ”Українці в поліції... 2012 р., що базується на документах взятих автором з архіву СБ України, міста Тернопіль, спр.13.т.2, арк. 7127), уточнює Володимир Крутевич.
Краєзнавець з етичних міркувань, не оприлюднює страхітливих фотосвітлин замордованих і не описує страшні знахідки, котрі бачив при розкопках під час земляних робіт будівельниками у далекі 1970-ті роки на місці колишньої в’язниці, а тепер Кременецького професійного ліцею.
В професійному ліцеї тепер діє музей, де експонати і документи розповідають про діяльність тюрми у Кременці
— Закликаю усіх, в кого є хоча б найменша іскра любові до нашого Кременця та його історії, відвідати музей “Пам’яті жертв тоталітарних режимів”, що знаходиться у вище згаданому ліцеї, наголошує Володимир Крутевич. — Від себе, уклінно дякую всім тим, хто приклав до цього свої руки, розум і хист, та не рахуючись зі своїм часом, не дбаючи лише про матеріальне – зробив таку хорошу і неймовірно важливу справу. Досить символічно, про що читав на Кременець.City, що випустили пам’ятну поштову марку та висвітлили події 80-річної давнини на тематичній конференції в приміщенні Кременецького професійного ліцею, — додає Володимир Крутевич.
Також додає, що злочин немає національності.
— Не можна звинувачувати якийсь певний народ у геноциді чи терорі. Різні нелюди є серед всіх націй, а ось певна і ціленаправлена ідеологія робить з людей загарбників, вбивць, терористів, — каже пошуковець.
З плином часу, всі гнівні відчуття та враження, від вчинених жахливих подій та злочинів минають, і залишаються — в кращому випадку могили, а в більшості випадків, просто невідомо чиї людські залишки і нестерпний біль, невгамовна скорбота за полеглими. Через чиюсь жорстокість чи політичну близорукість та недалекоглядність фюрерів, що були і є під різними прапорами, а внутрішня сутність цих потвор залишається незмінною як 80 і 100 років тому, так і тепер. Переконаний, що злочини, котрі не мають терміну давності в цивілізованих країнах, у нас, має на увазі період СРСР та в частині країн, які тепер входять в СНД, чомусь замовчувались і цим самим безкарність могла породити нових злочинців, терористів – міжнародників та безжалісних катів. Саме це має насторожувати.
— Якби ця земля і стіни могли розмовляти, вони б волали від болю, сліз та крові котрі пролилися на цьому клаптику землі, саме такі твердження напрошуються, — каже Володимир Крутевич, особливо коли йому доводиться бувати на території теперішнього Кременецького професійного ліцею, колишньої Кременецької тюрми.
