28 вересня 1920 року, на Кременеччину увійшли польські війська, які простояли тут гарнізоном до вересня 1939 року. Надовго в казармах села Білокриниця облаштувався 12-й полк уланів Подільського війська Польського для прикриття кордону від радянських військ
Історія створення 12-го полку уланів Подольських
Сформували полк 19 листопада 1918 р. у Львові, як кавалерійський дивізіон в складі 3-ї піхотної дивізії, а вже 21 вересня 1919 р. — розгорнули, як 12-й полк уланів Подольських.
Улани– вид легкої кавалерії, озброєної крім шабель, піками.
У 1920 році полк брав участь у польсько-радянській війні. Зокрема у середині серпня об’єднані польсько-українські війська, у тому числі й улани 12 -го полку Подольського та стрільці 6-ї дивізії армії УНР генерала Безручка під Замостям, в урочищі Комарів мужньо, зупинили та не допустили до Варшави кавалерію Тухачевського.
Польські улани обрали для базування казарми та військове містечко, яке будували драгуни Ризького полку Російської імператорської армії
У міжвоєнний час, улани Подільські вважалися одним з найкращих польських кавалерійських полків.
За часів Польської республіки, Кременець, як повітове місто, входив до складу Волинського воєводства, тому вирішили розмістити підрозділи уланів у військовому містечку села Білокриниця. Там до початку Першої світової війни базувався Ризький драгунський полк імператорської армії Росії. Тому в містечку уже були облаштовані конюшні і місця для виїздки.
Розвиток військового містечка, посилення оснащення полку уланів
12-й полк уланів входив до складу Кресової бригади кавалерії із штабом у місті Броди. Полк нараховував приблизно 800 вояків та стільки ж коней. За організаційною схемою мирного часу, полк уланів складався з командування, штабного підрозділу, взводу сурмачів, чотирьох лінійних ескадронів та кулеметного ескадрону.
Наприкінці 1930-х рр. до цих підрозділів додалися ще взвод зв’язку та взвод протитанкової артилерії. Цей полк належав до військ прикриття східного кордону з СРСР, а у випадку війни, мав швидко вступити в бій із ворогом, своїми активними діями стримувати його наступ, забезпечуючи тим самим розгортання основних сил польської армії на Кременецькому напрямку.
Польські кавалеристи багато уваги приділяли догляду за кіньми, їх виїздці та відповідному утриманню. Для зручності виїздки коней зимою, у період з 1937 по 1938 роки, польське командування збудувало у військовому містечку критий кінний манеж.
Згодом, уже за часів Радянського союзу, приміщення манежу використовувалось, як стрілецький тир для стрільби з пістолета Макарова, а також для проведення інших занять. На жаль, до теперішнього часу приміщення манежу не збереглося, кажуть що його розібрали на будматеріали після розформування ракетної бригади.
Краєзнавці розповідають цікавий факт. Під час урочистого закладання фундаменту манежу, в його основу, із лівого боку від входу, було закладено пам’ятну капсулу. У спеціальний срібний кубок помістили список особового складу полку, а ще кожен офіцер кидав туди срібні монети, а солдати дрібніші по вартості “гроші”.
Православний храм пристосували під костел
З приходом польського війська у Білокриницю, полковий православний храм у 1921 році пристосували під костел, а у 1931 році, завершили повну перебудову цього храму. Костел проіснував, до вересня 1939 року. З приходом радянської влади усе начиння храму було знищено. А будівлю почали використовувати, як солдатський клуб, замість Хреста, на вежу прилаштували п’ятикутну зірку. В часи німецької окупації, деякий час, для парафіян католиків, там проводив служби, священик Стефан Іваницький.
У мирний час улани Подольські брали активну участь у житті шістнадцятитисячного Кременця. Без кавалеристів і взводу сурмачів в яскравій формі не обходились ні святкові паради, ні часті урочисті прийоми у нашому історичному місті. Національний склад полку був в основному із поляків, вихідців з інших воєводств Польщі, хоча служили і місцеві мешканці.
Кременецькі улани в Другій світовій війні
З початком Другої Світової війни, полк у складі Волинської бригади виступив із Кременця на захід Польщі, де по бойовому зустрів фашистську навалу, брав участь у битві під Мокрою. Тоді завдяки наявності в уланів протитанкових гармат і рушниць, вдалося тимчасово затримати німецькі танки. Протитанкові рушниці стріляли спеціальними патронами із вольфрамовими кулями, котрі успішно пробивали броню більшості тогочасних німецьких танків. Потім полк брав участь багатьох інших боях, але кіннота і шаблі проти танків були малоефективні і згодом їх разом із залишками інших польських підрозділів полонили радянські війська. Більша частина офіцерів, що потрапили до радянського полону, були пізніше замордовані в Катині.
Після початку Другої світової війни — з 11 по 14 вересня 1939 року, до Кременця евакуювалось представництво польського міністерства закордонних справ та низка послів інших держав. А вже 12 вересня, центр Кременця саме у базарний день, бомбардувала німецька авіація, що спричинило руйнування, та загибель місцевих мешканців. Після цього залишки військовиків полку уланів, поліції, прикордонна охорона, відступили з Кременця в напрямку Тернополя, далі на Румунію.
А уже 20 вересня 1939 року Кременець зайняли Радянські війська, які виконували умови договору СРСР та гітлерівської Німеччини “пакт Молотова-Ріббентропа”, почалася більшовицька окупація.
