Петро Іванович Кучер, мешканець села Ридомиль, що на Кременеччині. Служив водієм-слюсарем ремонтно-відновлювального батальйону військової частини А4053, старший сержант.
Мобілізували Петра Кучера на війну під час нової її повномасштабної фази — 13 березня 2022 року. Ще перед тим, як отримав повістку, попередив дружину, що втікати і ухилятися від призову не буде, адже він — батько трьох синів і повинен слугувати їм за взірець, щоб вони пишалися ним і виросли справжніми чоловіками.
Два тижні проходив військову підготовку в місті Черкасах. За час служби воював на різних ділянках передових рубежів Донбасу. Переважно брав участь у військових діях, але за потреби провадив також ремонтні роботи військової техніки, оскільки за освітою був водієм, закінчив Кременецький ДОСААФ, добре знав і любив техніку. Самотужки ремонтував практично всю побутову і автомобільну техніку в своєму господарстві і односельцям, які кажуть, що чоловік мав “золоті руки”.
Відвоював старший сержант Петро Кучер, як мовлять військові, “на нулі”, тобто на передовій російсько-української війни, із березня по вересень, пів року. За цей час усім серцем прикипів до побратимів, з якими ділив усі тягарі воєнних буднів: і окопи, в котрих воювали, перебуваючи часами по коліна у багнюці, і ворожі обстріли, і бойові втрати... Найважче давалося останнє — смерть друзів. Дружина оповідає, що коли один із них загинув, Петро місця собі не знаходив. Мабуть, саме тому, коли 20 вересня під час виконання бойового завдання на околицях населеного пункту Опитне Бахмутського району Донецької області потрапили під обстріл ворожих танків, Петро у найнебезпечніший момент прикрив в окопі собою побратима.
Завдяки героїчному подвигу нашого земляка той залишився живий, хоча його й було поранено. Зрозуміло, що для прийняття інтуїтивного рішення Петро мав лише мить. Однак центром прийняття цього рішення було його серце, яке керувалося найвищим почуттям — любов’ю. “Немає більшої любові понад ту, коли хто покладе життя своє за друзів своїх,” стверджує Святе Письмо (Євангеліє від Івана 15:13). Тому на Небесах його очікує Вічна нагорода від Того, Хто Сам є Любов, і Хто добровільно віддав Своє життя, “щоб спасти людей Своїх від гріхів їхніх”.
Життя Петра Кучера обірвалося в розквіті сили. Похорони 43-річного Героя, з усіма належними військовими почестями, відбулися 28 вересня 2022 року, якраз напередодні дня народження його коханої дружини Надії (з дому Лотовська, родом із Почаєва). 3 вересня подружжя ще встигло привітати одне одного з 22-річчям щасливого сімейного життя. За цей тривалий відтинок часу вони народили і виховали трьох синів: 21-літнього Романа, котрий уже відслужив в армії, 18-літнього студента Максима і 15-літнього школяра Марка. Дуже цінував Петро свою родину, був гарним сімянином, можливо тому, що рано, в підлітковому віці, залишився напівсиротою — втратив тата, і усвідомлював, що людське життя є надто швидкоплинне, воно може обірватися щомиті... Чимало часу проводив із синами, які любили і шанували батька, часто вивозив їх на риболовлю, котру полюбляв з дитинства.
Неймовірно важкою втратою стала смерть Петра Кучера для родини: для мами Марії Андріївни, старшої сестри Іванни, для його половинки красуні Надії та синочків, найважче з яких загибель батька переживає наймолодший Марко. Також сумують за ним односельці — і літні, і молоді. Бо був приязним, відкритим у спілкуванні, ніколи нікому не відмовляв у допомозі, багатьох запрошував у гості.
Увесь світ бачить, якою підлою є росія: на війну посилають в основному тих, про котрих самі стверджують, що вони однак померли б від алкоголю, і їхнє життя немає жодного сенсу без того, щоб загинути на війні, а також - бандитів і вбивць. Росіяни часто навіть не забирають своїх загиблих із поля бою. Такий вони народ. А ми, українці, втрачаємо свій безцінний унікальний генофонд — найкращих наших синів. Українські військовослужбовці віддають свої життя, рятуючи побратимів.
Рита Квач — краєзнавець, член НСЖУ
