Андрій Петрович Михальчук, мешканець села Ридомиль, що на Кременеччині. Служив старшим солдатом, кулеметником стрілецького батальйону військової частини А 0988.
9 липня 2022 року загинув у місті Часів Яр Бахмутського району на Донеччині. Наказом Президента України, від 9 лютого цього року, посмертно нагороджений орденом “За мужність” третього ступеня.
З дитинства Андрій зростав жвавим, рухливим, непосидючим, тому, навчаючись у школі, був задіяний практично у всіх спортивних гуртках — захоплювався футболом, баскетболом, легкою атлетикою, велоспортом. Часто брав участь у сільських, районних спортивних змаганнях і турнірах, про що засвідчують численні грамоти, дипломи, спортивні нагороди.
Вже навчаючись у Тернопільському ВПУ технології і дизайну, був одним із найкращих гравців з баскетболу цього закладу. Проте спорт був не єдиним захопленням юнака. Будучи наділений від природи чудовим звучним тенором, Андрій надзвичайно полюбляв співати: за святковим родинним столом, у товаристві ровесників, зі шкільної сцени в музичному гурті, на святкових концертах у рідному сільському клубі, на обласних студентських заходах, а в одинадцятому класі став активним учасником церковного хору при сільському храмі, до чого ставився з відповідальністю дорослої людини.
Своїм активним способом життя й привернув до себе увагу майбутньої дружини, односельчанки Олени Сороки, а підкорив її щирістю, відкритістю і добротою серця, веселою вдачею, тим, що в будь-якому товаристві йому вдавалося стати душею цього товариства. Поряд із хлопцем завжди було легко, весело, святково. Після закінчення Оленкою Кременецької обласної державної гуманітарно-педагогічної академії імені Тараса Шевченка, молодята побралися. Сім'я жила дружно. Олена працювала завідувачкою сільського відділення Укрпошти. Андрієві ж, щоб достойно утримувати родину, а з’явилася у них уже первістка Злата, довелося частенько їздити на заробітки до Польщі, де працював на сільськогосподарських роботах, у парниках, пізніше на будівництві. Одружившись, тепер уже удвох служили Богу: в недільні дні і релігійні свята, впродовж чотирьох років, співали у церковному хорі...
Коли вдивляєшся в молоді, красиві, відкриті обличчя Андрія і Олени Михальчуків, в увесь їхній облік, - споглядаєш кращих представників нашої української сільської інтелігенції, яка брала найактивнішу участь у розбудові нової України європейського зразка, перерваної, на превеликий жаль, цією безглуздою війною.
У березні 2022 року, коли вже йшла нова повномасштабна фаза російсько-української війни, родина поповнилася новонародженою донечкою Дарією. Андрій Петрович відслужив свого часу в лавах української армії (в Криму) й розумів, що його найближчим часом призвуть до лав ЗСУ, тому намагався зробити все необхідне в господі, аби полегшити життя дружини з малими дітками і онкохворої матусі Наталі Савівни. “Іду захищати Україну і сім’ю,”- сказав на прощання.
Спершу Андрій Михальчук служив у Кременецькій теробороні, звідти був направлений у Львів, де упродовж трьох тижнів проходив вишкіл у військових фахівців, після чого протягом місяця продовжив навчання в польових умовах поблизу міста Павлоград Дніпропетровської області.
На початку липня військову частину відправили під Бахмут, де боєць загинув. Нашому Герою-кулеметнику було лише тридцять. Йому ще б жити та жити, та проклята війна обірвала життя коханого сина, чоловіка, татуся, брата. Молодша донька так ніколи й не пам’ятатиме живим рідного батька, який загинув, коли їй виповнилося всього три місяці. Старшій, трьохрічній, оберігаючи ніжну дитячу психіку, поки що не розповіли про смерть її найдорожчого татуся, з котрим у неї був особливий сердечний зв’язок. Пережити його смерть їй доведеться в майбутньому...
Похорони Андрія Михальчука відбулися 23 липня 2022 року. В останню путь його проводжали військові, які супроводжували його тіло. Прийшли усі односельці, навіть мами привезли маленьких діток на візочках, прибули мешканці сусідніх сіл, приїхали чимало однокласників, церковну службу провели шестеро священнослужителів. Траурний кортеж із тілом Героя зустрічали на початку села, в рідному дворі відслужили панахиду, а потім і в церкві...
Ось так нині гинуть на фронтах війни наші хлопці. Найкращі. Вони в нас усі талановиті, працьовиті, порядні, дбайливі глави сімейств, звитяжні солдати.
Збережемо пам’ять про Андрія Михальчука, бійця ЗСУ, захисника України, одного із багатьох її вірних Синів.
Рита КВАЧ, краєзнавець, член НСЖУ
