Кременчанину Володимиру Крутевичу-молодшому 16, він випускник 11 класу. Юнак впевнений у тому, ким хоче бути в майбутньому: Володя відмалку пише картини і мріє стати художником. Зараз перед ним стоїть вибір вузу. Однак з практичного досвіду багатьох митців стає зрозуміло, що улюблена справа може не приносити Володимирові стабільний дохід. Читайте історію про те, що мотивує сучасних випускників обирати творчу професію, які проблеми постають перед ними та як вони мотивують себе займатися улюбленою справою професійно.
Деякі художні роботи юного митця з першого погляду не відрізнити від світлин, зроблених цифровою технікою. Першими їх видає характерне для художньої картини обрамлення. Через кілька секунд стають помітними мазки, а потім — нетиповий для фотографії баланс світла і кольору — авторський стиль.
Три художники
У їхній сім’ї всі чоловіки — художники. Батько Володимир Крутевич-старший — впізнаваний у місті та довколишніх мистецьких колах художник-оформлювач і краєзнавець. Він і став першим та чи не єдиним вчителем для своїх двох синів Сашка і Володі-молодшого. Діти засвоїли навички ремесла, коли були ще зовсім маленькі. Мама пам’ятає, як Володя брався за батьківський мольберт ще до того, як навчився ходити: “На колінцях дотягувався до пензлика і щось там собі малював”.
Старший Сашко знайшов себе у скульптурах і з часом перестав писати картини. Хлопець усвідомив: на картинах заробити не вдасться. Батько не заперечував і навіть підтримав рішення сина.
Люди не поспішають купувати картини. Батько на життя заробляє по-різному: пише картини, оформляє краєзнавчі стенди, допомагають виживати меценати. Зрідка проводить виставки художніх робіт у рідному Кременці чи Почаєві.
Втім, митець радіє успіхам свого Володі. В доробку 16-річного юнака — дві персональні виставки: перша відбулась у липні 2019 року в Кременецькому літературно-меморіальному музеї Юліуша Словацького, друга — в Почаївському історико-художньому музеї. Відбулась і перша персональна виставка обох Крутевичів. Назвали її символічно “Естафета поколінь”.
— Слідкуючи останні два роки за еволюцією свого молодшого сина у малярстві, мимоволі упустив момент, коли він обігнав мене, у чому зовсім не каюсь, — ділиться враженнями батько. — І як показав останній рік, правильно зробив, а найголовніше — дуже вчасно. Я, звісно, пишаюся досягненнями свого сина, спостерігаючи за процесом його самоосвіти в освоєнні азів живопису. Мушу сказати відверто: він сам себе “ліпить”.
Вибір вузу
Вибір молодшим сином вищої освіти став серйозною проблемою для всієї сім’ї Крутевичів, оскільки позиції батьків розділилися.
— Я своєму сину пояснюю: “Володя, а толку з того малювання”, — з перших секунд розмови каже мені його мама Ніна. — Що з того, якщо він не буде мати з нього нормального заробітку. Так, є талант, але художників, тим більше живописців, не поспішають підтримувати в Україні. Треба обирати іншу освіту, — констатує схвильована жінка.
Батько бачить майбутнє сина там, де він зможе найглибше розвинути свій талант живописця. Але тут є інша проблема: потрібний вуз, на його думку, знаходиться в Росії. Проблема б не постала, якби не війна сусідньої держави на Сході України.
— Та повертаюся до теми мистецтва, завдяки якому в Україні дуже важко вижити. Про це навіть наголошували моїй дружині, коли вони разом із сином їздили до Києва у 2019 році, щоб глибше ознайомитись з умовами вступу в один із вузів столиці. Думаєте, нас, дорослих, це здивувало? Нічого подібного, а ось сина засмутило… Звичайно, що ми усіляко намагаємося його підтримати, але без зайвого “патріотичного патріотизму”. Річ у тім, що в Україні не культивують розвиток реалістичного живопису, а наголос роблять на сучасне модне мистецтво. Натомість, наприклад, у Росії діють старі школи.
Керівниця жіночого мистецького гурту “Палітра”, художниця-педагог Тетяна Балдус каже, що тенденція до вибору навчання на творчих спеціальностях у Кременці, як і у всій Україні, щороку йде на спад.
— У вищі навчальні заклади поступають, звісно, одиниці. Така ситуація не лише через те, що навчання з кожним роком стає дорожче, але й через супутні витрати: дорога, житло, харчування. Але є учні та студенти, які відчувають, що їм це потрібно, систематично працюють над собою і здобувають у вишах державні місця. Основні заклади, які обирають наші випускники, це Львівська національна академія мистецтв, Тернопільські мистецькі навчальні заклади. Випускники місцевого коледжу та академії стають художниками-педагогами центрів дитячої творчості, шкіл та ліцеїв. Паралельно пишуть картини, займаються іконописом, а найбільше з них — стають дизайнерами.
Класика - вічна
Крім живопису, Володя цікавиться фотографією, пише портрети друзям, знайомим. Але найбільш важливим для нього є зв’язок із природою, з якої черпає натхнення. Одне з улюблених полотен юного митця — “Жито” російського живописця Івана Шишкіна. “Там є настрій, “авторське” світло, відмінно і збалансовано зображені деталі. Жодний фотоапарат не відобразить того, що в свою роботу вкладає художник” — переконаний юний митець.
"Жито" - картина російського художника Івана Шишкіна, 1878 рік. Копія.
— У будь-що, чим не займалася б людина, треба вкладати душу. Розвивати навички, працювати над собою, вчитися і вправлятися. Я згоден з твердженням, що якщо будеш працювати, то доб’єшся успіху. Що стосується розвитку мистецтва в майбутньому, то наведу приклад з індустрії одягу. Щороку мода на речі змінюється: сьогодні в тренді, наприклад, зелений колір, завужені джинси, а через рік модним буде молочно-коричневий, тканини в клітинку тощо. Але є таке поняття як класика. Сподіваюся, так буде й в художньому мистецтві. Бо багато модних течій не здатні замінити класичного живопису, — пояснює свою позицію Володимир.
Данко or Капіталіст
Місцевий художник, 78-річний педагог Валентин Величко єдиний з кременецьких митців-педагогів, хто підтримав юного Володимира Крутевича-молодшого у його виборі стати живописцем. Митець займається живописом з 1965 року. В його доробку 12 персональних виставок у Кременці, Тернополі, Києві, брав участь у виставках за кордоном. Валентин Величко визнає, що рішення бути художником — не з легких:
— У Володі є прагнення і відповідні здібності, вибір за ним. Чи буде з мистецтва прибуток? Мушу сказати, що я в свій час особливо продажем картин не займався, я дуже далекий від цього. Моє гасло — художник має бути голодним. Інтерпретуйте, як хочете. Але жити за щось треба, позицію батьків я розумію. Зараз я на пенсії, маю 50 років педагогічного стажу і саме робота вчителя мене “годувала”. Володя повинен сам зрозуміти: бути йому Данко [тут: герой третьої частини твору Максима Горького “Стара Ізергіль”, який пожертвував собою і врятував народ за допомогою “палаючого серця” — ред.] чи капіталістом.
