Пейзажі Кременця і храмові споруди, без них неможливо уявити старовинного міста. За переказами і спогадами, в давні часи у Кременці існувало біля 70 храмів. Наразі в Кременці майже два десятки храмів дев’яти християнських конфесій. А якихось храмів вже немає.
Кременчанам та гостям міста здебільшого найчастіше відкривається огляд на дзвіницю Собору Святого Миколая, високі шпилі Єзуїтського колегіуму, дзвіницю та храм Богоявленського жіночого монастиря, «волинський» стиль Чеснохрестської церкви. Здалеку видимий величезний купол храму Різдва Богородиці на Туниках. Орієнтирами у місті є Полкова церква (Покрови Божої Матері) храм біля залізничного вокзалу, церква Пресвятої Трійці за Кременецьким РЕМом та новозбудовані Храми Різдва Пресвятої Богородиці та Святої Мучениці Тетяни в районах Кременецьких багатоповерхівок.
З часом змінювалися назви релігійних громад та віруючих релігійних спільнот. Часто за вказівкою пануючої на той час влади, без бажання людей переходити в ті чи інші конфесії. І це історія нашого Кременця і його сучасність, це живий літопис шляху людей до Бога, і наче відображення в історичному дзеркалі розвитку непростих, у більшості трагічних стосунків Церкви і Держави на Волинських землях.
Як все відбувалося: храми Кременця про яких залишились лише спогади
Розібратися у історичних фактах та подіях, що пов’язані із храмами Кременця частково допоміг краєзнавець, кременчанин, Сергій Медвєдєв.
Упродовж століть змінювалась влада, відбувались війни, епідемії, пожежі і стихійні лиха й усі ці обставини мали свій вплив на релігійну ситуацію у краї, сприяли розбудові або знищенню храмів і монастирів.
Із часу поширення християнства у наш край, люди будували храми Богу. На зміну одним, будувались інші, тому історія одних храмів пов’язується з іншими, про які залишились лише уривки з літописів, а в більшості випадків лише згадки у переказах.
Слово «Храм» походить від спільного кореня із старо-слов’янської мови «хороми», тобто будинок. Люди, котрі повірили в Бога, прагнули, щоб Він був з ними завжди і всюди і будували Богові будинки, виражаючи тим самим свою любов та віру.
Церква Святого Архистратига Михаїла
На думку історика Миколи Теодоровича, у ХІІІ столітті посеред замку біля лівої, повернутої до Чорної гори стіни, стояла замкова церква Архістратига Михаїла, яка була споруджена ще на початку ХІІІ століття старостою замку Денисом-Мокосієм.
Є припущення дослідників, що цю церкву збудували після 1545 року, у дворі Кременецького замку, біля в’їзних воріт. Ким побудована невідомо. У документі від вересня 1669 року, шляхта Волинського воєводства просила в короля Михайла Корибута дозволу на її відновлення. Але чи була ця церква відновлена, а також яка подальша її доля невідомо й слідів ніяких не залишилось.
Спаський чоловічий православний монастир з церквою Преображення Господнього
Достовірне місце розташування монастиря наразі не відоме. У своїх працях дослідник Микола Теодорович зазначає, що церква Преображення та монастир при ній, знаходились за містом на горі Сичівці. За наявними, ще тогочасними залишками монастиря, дослідник його відносив до XV століття.
Серед краян, хто взагалі знає про Спаський монастир, побутує думка, що монастир знаходився на горі Черча, яка колись, мала назву Чернеча, можливо, через перебування на ній монахів. До цієї версії існує легенда, що у давні віки на Черчі (Чернечій) горі поселились монахи християни, які жили не богоугодним життям, а часто піддавались гріхопадінням. Тому якось, внаслідок блискавки, монастир разом із ченцями провалився під землю.
Проте, краєзнавець Сергій Мєдвєдєв, на основі особистих досліджень більше схиляється до того, що Спаський монастир і Преображенська церква розташовувались біля гори Сичівка, ймовірно в районі закинутого православного кладовища, що знаходиться вище кладовища єврейського і простягалось до гори Підлужної тепер Піщана.
Преображенський храм і монастир згадується в люстрації міста Кременця, 1563 року. Протягом свого існування, аж до повного занепаду та зникнення, ймовірно, у кінці XVIII століття, через морову епідемію 1770 року, ця церква зазнавала розквіту та занепаду. В залежності від політки тогочасної влади, духовних і матеріальних переконань єпископів та священнослужителів, храм переходив з однієї конфесії в іншу. Земельна ділянка цієї церкви простяглася від Сичівки до єврейського окопища. Під горою була криниця.
У 1566 році монастир занепав. У тексті одного із документів від 1777 року говориться, що ще 1556 року король Сигизмунд Август дозволив Спаську церкву, яка пустувала і на той час перебувала в приватному володінні Кременецького старости Петра Михайловича Семашка, віддати Оліферу Даниловичу. Крім того ще вважають, що якимось чином землі монастиря належали давньому литовсько-польському шляхетському роду, Боговитиновичів, які володіли містечком Шумбар. Оскільки існує заповіт Михайла Івановича Боговитиновича Козерадського, від 1580 року, який відправляючись на лікування у землі німецькі, передав у спадщину своїй дружині та дітям дві належних йому частини від цього монастиря. У 1591 році один із нащадків Оліфера Даниловича, Ярмол Олехнович Кременецький Бургграф (управляючий замком), продав «спадщину свою церкву на Запоточчі Святого Спаса з підданими», своєму тестю Трифону Воскресенському (священику Воскресенської церкви в м. Кременець).
А вже 1602 року, по привілею короля Сигизмунда III, Преображенська церква із с. Сичівка віддана греко-католицькому Кременецькому протопопу Федору Турському. У свою чергу Федір Турський продав ділянку з монастирем і церквою архімандриту Шумського монастиря Богутину за 600 злотих. Але вже по привілеї короля Владислава IV від 20 жовтня 1646 року ця парафія перейшла до протопопа Дубницького і до 1659 року була православною. А уже у 1662 році ігумена монастиря Паїсія Татомира звинувачують у переході в греко-католицтво. Після 1662 року, про Спаський монастир і Преображенську церкву згадок не має, у в кінці XIX століття від монастиря не залишилось і сліду.
А поблизу старовинного Спаського кладовища, знаходиться обійстя вітчима Мєдвєдєва, Володимира Туницького. У своїх спогадах Туницький розповідав Мєдвєдеву, що у 30-ті роки минулого століття під час земляних робіт було знайдено кам’яну скульптуру - «бабу». Цю «камінну бабу» відразу там же і закопали, щоб не заважала. Також ще раніше був знайдений тесаний камінь-пісковик, дуже схожий на постамент. Можливо, це постамент для знайденої стародавньої скульптури. Цей камінь і по сьогодні лежить на подвір’ї Туницьких на вул. Глиняній. Крім того, розповідає вже Сергій Мєдвєдєв, що були ще знахідки кремінних рубил і гребінців, які теж зберігаються на подвір’ї.
П’ятницька церква - православный храм Святої Параскеви
Розташовувалась ця церква спочатку у Кременецькому Запоточчі на підвищенні біля гори Черча в районі П’ятницького (Козацького) цвинтаря. На місці, де стояв церковний престол зараз знаходиться дерев’яний хрест. У Фомину неділю на цвинтарі святкувались проводи. Згадується в люстрації Кременця від 1563 року «Поп Пятницкий Никифор, попові Никифору на церков Св. Пятки свободных от платы – 2 прента плацу и в 2 прента огорода». Згадується ще в акті від 18 лютого 1636 року в постанові урядової комісії про розподіл в місті Кременець церков між православними та греко-католиками. Тоді П’ятницька церква залишилась за православними до кінця свого існування. В цьому акті зазначалось, що прихожани храму скаржились урядовій комісії, що вони мають великою незручністю добиратись до церкви на гору. Тому віряни просили перенести храм на рівнину в передмістя Дубенське. В 1638 році урядова комісія дозволила прихожанам перенести церкву в інше місце. У другій половині XVII століття храм перенесли і розташували на місці де зараз знаходиться Чеснохрестська церква на вулиці Дубенській.
Церква Святої Трійці
За актом «Волочной померы» (аграрна реформа в Великому князівстві Литовському, що проводилась з ініціативи королеви Бони Сфорци) 1563 року, згадується про церкву Святої Трійці, що знаходилась «під замком» в кінці Запотоцької вулиці із боку Вишнівецького передмістя. Припускають, що церква знаходилась на місці або поряд де згодом був розбудований комплекс монастирських будівель із костелом францисканців. Про церкву згадується в постанові комісії від 1636 року, яка ділила храми між конфесіями, й тоді ця церква була передана греко-католикам.
Церква Воскресіння Христового
Вважають, що Воскресенська церква знаходилась поруч Свято-Миколаївської церкви і неподалік церкви Святої Трійці. Церква згадується в люстрації Кременця 1563 р., В 1636 році, королівською комісією вона була передана греко-католикам. А вже 1648 року була сильно пошкодженна під час Визвольної війни українського народу. Після чого занепадала і повністю зруйнувавшись у XVIII столітті зникла, а в 1888 році на її місці стояв лише хрест.
Церква Святого Духа
Інформації про неї обмаль. За переказами вважають, що з’явилась вона у другій половині XVII століття на західній околиці міського ринку. Будувалась на кошти князів Юрія Збаражзького и Януша Вишневецкого, як греко-католицький храм. Під час повстання під керівництвом Богдана Хмельницького вона перестала існувати. На початку XVII століття кременецький староста Януш-Антоній Вишневецький передав руїни церкви монахам ордена єзуїтів. Пізніше на місце де була ця церква, було включене в територію забудови Єзуїтського колегіуму.
Церква Святого Миколи Чудотворця
Церковний храм в честь Святого Миколи до 25 серпня 1802 року знаходився в центрі міста поряд з монастирем францисканців. Микола Теодорович писав, що ця церква, існувала в Кременці по вулиці Єврейській, ще до того, як у 1538 році почалось будівництво костелу і будівель францисканського монастиря.
Серед місцян побутує версія, що цей храм був у XV столітті перенесений, чи то із Замкової гори, або із Черчі (Чернечої), але підтверджуючих документів не має. Вперше, про цю церкву згадується в люстрації Кременецького замку від 1552 року. Згодом в люстрації Кременця від 1563 року згадується настоятель церкви Євстафій Іліч й те, що при церкві тоді був «шпиталь руський» (притулок). Церква була православною ще у 1636 році, хоча більшість кременецьких церков на той час уже стали греко-католицькими. Згодом під тиском польської влади Миколаївська церква двічі ставала уніатською, перед 1650 р. та від на початку XVIII століття й до 1796 року, храм знову повернули православним.
В ніч з 24 на 25 серпня 1802 року сталася пожежа, яка знищила будівлю цього дерев’яного храму. Попри це, парафія збереглася, а для проведення богослужінь були надані приміщення у нижньому поверсі будівлі греко-католицького Василіанського Богоявленського монастиря, що біля єзуїтського колегіуму. Згодом, після 1807 року в цій будівлі уже розмістилась Вища Волинська гімназія. Микола Теодорович з цього приводу зазначає, що часто богослужіння православних порушувались шумом та тупотом ніг студентів гімназії де поверхом вище проходили уроки танців. Кажуть, що у ті часи Тадеуш Чацький, співзасновник гімназії, пропонував православним 12 тисяч рублів за звільнення ними займаних приміщень. Далі доля парафії , церковного престолу в честь Святого Миколи не відома. Можливо вона використовувалась для богослужінь військовими, які стояли гарнізонами в Кременці. Наразі, в Кременецькому жіночому Богоявленському монастирі діє храм Святого Миколи Чудотворця.
Церква Святих Василія Великого, Григорія Богослова, Іоанна Златоуста
Православна церква Трьох святих була облаштована 1851 року в одній із частин приміщення їдальні Волинської духовної семінарії на добровільні пожертви викладачів та семінаристів за ініціативою тодішнього ректора архімандрита Феодосія.
Ця церква використовувалась, як домова тепла церква. 1881 року в церкві ще був облаштований престол в честь Святого Інокентія Іркутського, де зазвичай здійснював служби Божі полковий священик 42-го Якутського піхотного полку для старшин і семінаристів. У 1894 році в цій церкві було встановлено вісім пічок. А вже 1895 року церква була закрита оскільки розпочалися богослужіння у церкві Преображення Господнього.
Церква Святого Георгія
Про цю церкву зовсім мало інформації залишилося. Розташовувалася вона на монастирському хуторі «Березина», теперішня вулиця Березина, де знаходились належні монастирю ділянки землі які використовувались для господарських потреб. Храм збудували 1910 року за сприяння Кременецького єпіскопа Нікона. Знищена церква в 1915 році під час подій I-ї світової війни.
Церква при Кременецькій тюрмі
22 грудня 1891 року преосвященним Антонієм єпископом Острозьким, вікарієм Волинської єпархії спільно із духовенством міста Кременець, освячено новооблаштовану домову церкву при Кременецькій тюрмі на честь Святого благовірного Великого князя Олександра Невського. Зазначалось, що ця церква облаштована по домовленості з губернатором, для задоволення релігійних потреб арештантів. На жаль, не має більше інформації про цю церкву, яка б відслідковувала хронологію храму уже в XX столітті. Оскільки в наявності є цікава інформація про те, що у 30-х роках минулого століття обновилась ікона Святого Серафима Саровського. Після оновлення ікони, накладною-фактурою № 310, від 29 липня 1933 року Волинського єпархіального складу до церкви в Кременецькій тюрмі було передано позолочену раму з дорогоцінним камінням «Сяйво» для неї. Згодом ікону перенесли до Полкової церкви, а потім урочисто Хресним цей обновлений образ Серафима Саровського було доправлено до Свято-Миколаївського собору.
Монастир ченців ордену Тринітаріїв
Католицькі монахи Ордену Тринітаріїв у Кременець прийшли із містечка Шумбар, що на Шумщині, у 1762 році. У Шумбарі цей монастир заснував графський рід Блєндовських. Взагалі Тринітарії, це католицький Орден Пресвятої Трійці, жебракуючий монаший орден, котрий був заснований у Франції близько 1198 року для викупу полонених християн із мусульманської неволі. Вирізнялись ченці Тринітарії тим, що носили світлу сутану на якій спереду було велике зображення хреста в якому на синю поперечину накладалась вертикальна пряма червоного кольору.
В історії Ордену, цікавою є інформація, що в 1580 році отці Тринітарії викупили із алжирського полону самого Сервантеса, який після цього повернувся до Іспанії і написав «Дон Кіхота».
Перші тринітарії на території України з’явились в 1685 році. Це були вихідці з Іспанії, представники реформованої гілки.
Прийшовши до Кременця із Шумбара, монахи тринітарії збудували невеличкий, але міцний із товстими камінними стінами монастир з костелом. Точне місце знаходження цього монастиря у Кременці невідоме, але у свій час в місті була вулиця Тринітарська, це теперішня вулиця М. Драгоманова. Можливо, монастир тринітаріїв був розташований у місці, де зараз знаходиться паспортний стіл, колишня садиба адвоката Гулова. Про Орден Тринітаріїв в Кременці згадується в “Інструктажі геометричному м. Кременця за 1783 рік”, де сказано: “Отці Тринітари на вул. Завальній; земля Тринітаріїв; вул. Поперечна, яка йде від великої вул. Вишнівецької до отців Тринітаріїв по праву руку”. Серед відомих діячів цього ордену в Кременці відомо про проповідника Данила, де – Беаті Іосифата, який 15 вересня 1773 року говорив проповідь в Почаєві в останній день святкування коронації Ікони Матері Божої Почаївської.
У 1791 році ченці Тринітарії покинули Кременець і повернулись назад у містечко Шумбар, де перебували до 1832 року допоки не були заборонені владою царської Росії.
Після залишення Кременця, будівля монастиря, костел і земельні ділянки Тринітаріїв перейшли у власність сім’ї шляхтича Станіслава Джевецького. А у же на початку XIX століття Ян Джевецький подарував землю і будівлі Волинській гімназії. У 20-30 роки цього ж XIX століття у приміщення монастиря були військові склади. Після 1831 року будівлі Тринітарського монастиря вже перейшли у власність Волинської духовної семінарії. На жаль, до нашого часу залишків будівлі кляштору Тринітаріїв у Кременці не залишилось.
Доповнити розповідь про зниклі храми католиків, можна ще інформацію, яку в своїх працях подає і Микола Теодорович, про те що у Кременці колись був і костел монахів Ордену Паулінів. Це католицький Орден Святого Павла Першого Самітника-пустельника Пауліни, заснований в XIII столітті в Угорщині. Проте де знаходився цей костел у Кременці і в який період часу інформації немає.
