Повітроплавання на Кременеччині — це давні традиції, родом з 30-их років минулого століття, коли активно розвивався пара планеризм на Соколині горі. Розповімо та ілюструємо про те, як все починалося. Історичні факти надав краєзнавець Сергій Мєдвєдєв.
Вид із Соколиної гори, планерна школа з ангаром
Людвиг Гроновський
Одним із ініціаторів започаткування та розвитку планерного спорту в Кременці був викладач математичних дисциплін Кременецького ліцею, відомий фотохудожник, керівник гуртка авіамоделювання у ліцеї Людвиг Гроновський. Уродженець Варшави у 20-х роках минулого століття познайомився та одружився із дівчиною з Кременця, Ніною, яка навчалась у Варшаві на фармацевта. На початку 30-х років подружжя переїхало проживати у Кременець. Ще навчаючись у Варшаві, Людвіг уподобав авіаційне моделювання, навіть отримав посвідчення інструктора.
Людвіг Гроновський
Ось, що розповідає у газеті «Життя Кременецьке» Станіслав Пятковський, про початки зародження планеризму в краї весною 1933 року і про безпосередню діяльність Гроновського у цьому напрямі.
“У один з нечисленних сонячних днів ми зібралися з паном Гроновським на прогулянку у пошуках місцевості придатної до повітроплавання. Ми взяли із собою карту та попрямували в сторону села Підлісці. Нашій експедиції пощастило, на відстані 8 км від Кременця, біля села Куликів знайшли відповідну гору, схил якої був похилий та гладкий без дерев і борозен. Схили гори знижувались похило у всіх напрямках і були доступні для всіх вітрів, а поблизу було шосе. Вже в червні цього ж року Людвиг Гроновський запропонував керівникам громади подумати про заснування безмоторного планерного повітроплавання в Кременці.”
Ініціативою Гроновського зацікавився комітет Ліги військових Повітряних сил Волинського Округу (LOPP) в Луцьку. Налагодили зв’язок та співробітництво з сусідніми планерними осередками в Львові і Луцьку. У тому ж червні 1933 року, до Кременця приїхала із Луцька, столиці Волинського воєводства, спеціальна планерна експедиція з метою обльоту визначених територій, на привезеному планері типу «Ворона» (Wrona).
Польоти видались успішними, а ці події зацікавили жителів околиць Кременця. У цей же час, для популяризації повітроплавання, у Кременецькому Ліцеї, для городян демонстрували фільм. І уже 16 червня того ж року відбулося організаційне зібрання лідерами, щодо впровадження цього виду спорту в Кременці. Були викладачі ліцею та інших навчальних закладів. Головою комітету товариства з організації структури майбутньої школи планеризму та планеродрому обрали Людвіга Гроновського. До складу комітету, ще увійшли Олександр Бергер та Юліан Козловський. Результатом їх діяльності, менше ніж за місяць, заклали та облаштували планеродром поблизу Кременця, а невдовзі започаткували перший польовий навчальний курс підготовки планеристів на Волині.
Заняття розпочалися під керівництвом пілота-інструктора Міхала Глатмана. Тоді свої перші навички з польотів на планері здобували: сім кременчан, двоє із Волинського воєводства і один із Луцька. Тоді кременецькому осередку планерної школи надавали право організовувати навчання в двох категоріях – «A» (польоти по прямій) і «В» (польоти з оволодінням віражів і приземлення в призначений пункт).
Восени 1933 року, до Кременця прибула делегація відповідальних керівників із Варшави та Луцька для ретельного вивчення майданчика із будівництва центру безмоторних польотів на планерах. Лису, Вовчу і Гостру гори включили до планерної підготовки. Завдяки позитивним відгукам, комісія воєводського комітету кваліфікувала обрані території під будування планерної бази. Майже одразу приступили до будівництва ангару площею 150 м.кв та майстерні в Куликові. На місцевому рівні прийняли рішення про будування власними силами планера шкільного типу “Ворона”, а Людвиг Гроновський, як керівник модельної планерної майстерні, очолив цю роботу. Майданчик для приземлення також підготували до використання.
Рік потому школу планерів збагатили адміністративною будівлею та житловим приміщенням.
З Кременця на планерах літали аж до Луцька
У 1935 році керівником школи планеризму став Збігнев Мікульський. А вже наприкінці року вирішили змінити назву закладу з «Волинська Планерна школа LOPP в Куликові» на «Школу пілотів Соколина Гора».
Після цього настав період блискавичного розвитку школи пілотів планерної. Вона стала однією з візитних карток Кременецького ліцею, міста та регіону в цілому.
З кожним наступним роком, разом із розширенням школи, зростала інтенсивність його діяльності. В організованих курсах, брали участь мешканці Кременця, в тому числі і старшокласники ліцею, а також жителі Волинського воєводства та сусідніх воєводств.
У 1935 році школа вже мала право на проведення тренувань з вітрильних польотів, тобто в категорії «C». Через рік, у 1936 році видали перший диплом про закінчення навчання у категорії D, яка підтверджує курсанту отримання фахових навичок пілота.
Уже в 1937 році школа у своєму розпорядженні мала будинок адміністрації, актову залу, аудиторії, де проходили теоретичні заняття, ангар, який вміщав до десяти планерів, майстерню, та чотири облаштовані пагорби для зльоту. Курсанти, які навчалися, носили форму, дотримувались суворої дисципліни. В роки розквіту школа мала два десятки планерів, а за час своєї діяльності більше двох сотень курсантів отримали відповідні дипломи, частина яких згодом літала у військовій та цивільній авіації Польщі.
Навчання проводили у широкому діапазоні спеціальностей та навиків й надавались відповідні, на той час, категорії: «А, В, С та найвищу D». Це давало право випускникам школи бути фахівцями у технічних та практичних дисциплінах, як будівництво планерів, механіка польоту, авіаційна гігієна, аеродинаміка схилу, метеорологію, вивчали бортові прилади. Після теоретичних дисциплін, проводили практичні заняття та оволодіння елементами управління, короткі стрибки планером, які називаються курсантами “стрибунами”, короткі польоти прямо вперед і з поворотами, циркуляцією, злетом і посадкою за різних умов, парусні польоти.
З часом це місце стало для гостей Кременця, як курорт розваг і видовищ, й користувалось великою популярністю. На навчання приїжджали не лише із Луцька, Львова та Варшави, а навіть і іноземці з Нідерландів та Пакистану.
Варто зазначити, що об’єкт на Соколиній Горі, єдиний у Польщі проводив навчання протягом року.
Газета “Волинські крила” та газета “Антена” описують ці події, що коли під Соколиною Горою бачили перший політ планера «Ворон» піднялася у повітря — люди були здивовані, що щось подібне може літати. А уже над узгір’ями літали виготовлені вітрильні «Чайка», «Сорока», «Комар», які годинами пропливали над пагорбами і долинами. А польоти планерів до Луцька, Полісся чи навіть до в Румунії стали буденністю.
Тепер коли чується на «Sokolej» уже і бурчання двигуна літака — кожен знає, що може там пройти всі щаблі сходини кар’єри планерування: від польоту на категорію «A», до парусного польоту і польоту на “буксирі” за літаком. Такі польоти збуджували гордість містян за свій край, а у гостей міста викликали здивування та бажання ще приїхати до Кременця.
Негативні моменти, зокрема пожежа 7 березня 1937 року трішки загальмувала діяльність та польоти.
Під час пожежі згорів ангар, кілька планерів, майстерня, житло персоналу. Проте, завдяки активності пожертв кременчан та жителів Волині, у 1938 році збудували новий ангар, все інше обладнання, і польоти відновили.
Дочка маршала Пілсудського, Ядвіга навчалася літати в Кременці
Ядвіга Пілсудська у формі королівських ВВС Великобританії
Знаковою особистістю для популяризації планерного спорту у Кременці була Ядвіга Пілсудська. Ядвіга навчалася в школі організованій в Бельведері для дітей солдатів, а потім разом із сестрою — в Школі імені Ванди Поссельт, де в 1939 році отримала диплом про закінчення середньої освіти. Разом із тим, захопившись ще у 12 років авіаційним моделізмом, а згодом планеризмом, Ядвіга приїжджала в Кременець, де пройшла курс навчання у школі пілотів. І вже у 17-ть років закінчила школу планеристів. У 1937 році почала літати на планерах, отримала ліцензію пілота всіх категорій від «A» до «D», налітавши більше 100 годин на планерах. Після цього мала намір почати вивчення авіабудування на факультеті інженерної механіки у Варшавському політехнічному інституті.
Під час навчання, особливо з початком самостійних польотів дочки маршала, польська преса, яка висвітлювала авіаційні досягнення, з симпатією спостерігала за прогресом молодої планеристки Ядвіги і регулярно інформувала читачів про повітряні досягнення “Міс Яги”.
Цікаво, що активні польоти вона почала із пригоди, яка ледве не вартувала їй життя. Виконуючи вправу “стрибун” на «Вороні», не зовсім правильно виконала вказівку інструктора, який пордавав команди із землі по радіо, планер упав і переламався навпіл у місці де було сидіння пілота. Ядвізі поталанило і вона, за винятком кількох синців, залишилась неушкодженою. Ця подія зовсім не злякала молоду планеристку, а ще більше дала її наснаги до освоєння повітроплавання. Потім Пілсудська згадує, що навчання в Кременецькій школі та польоти над Соколиною Горою надали їй неоціненний досвід, який згодився під час польотів на моторних справжніх літаках у Великобританіїї під час війни із гітлерівською Німеччиною.
Після німецько-радянської агресії на Польщу Ядвізі вдалося потрапити до Англії. Там вона почала вивчати архітектуру в одному з коледжів Кембриджського університету.
Сильно бажаючи літати, Ядвіга кілька разів намагалась стати діючим льотчиком Королівських військово-повітряних сил Великобританії і лише у 1942 році її зарахували в “Air Transport Auxiliary (A.T.A.)” — повітряний транспорт Допоміжний). Два роки вона переганяла та транспортувала різні види літаків із заводів, де їх виготовляли на бойові аеродроми, а звідти транспортувала пошкоджені літаки на ремонт. Польоти часто відбувались у складних умовах, проте Ядвіга освоїла кілька типів літаків, а найулюбленішим її заняттям було літати на найкращому, з інжекторним двигуном, винищувачі Великобританії “ Спітфайр” (англ. Supermarine Spitfire).
З початком Другої світової війни, школа припинила свою діяльність, проте в одній із своїх книг, відомий історик Кравченко-Бережний, згадує, що після приходу більшовиків і встановлення Радянської влади на Кременеччині, його батько влаштувався ненадовго бухгалтером у школі планеристів, де йому навіть давали продовольчий пайок.
На даний час єдиний в краї парапланерист, кременчанин Анатолій Лукащук, який сам організовує польоти, навчає та популяризує парапланеризм.
