Ігор Степанович Магус, мешканець міста Почаїв, що на Кременеччині. Служив солдатом, водієм відділення управління 1 батареї протитанкового артилерійського дивізіону військової частини А0536.
29 червня загинув при виконанні бойового завдання, у боротьбі із російськими загарбниками на Донеччині
Зазвичай люди за щоденними життєвими клопотами та проблемами не замислюються чи щасливі вони, а дізнаються про те, що були ними “заднім числом”, як правило, коли в життя вривається горе... Так сталося і в житті Ігоря і Анжели Магусів — звичайної української родини з Почаєва, яка жила своїми радощами, турботами, бажаннями і мріями.
Ігор Степанович Магус мешканцем Почаєва став майже двадцять років тому. Народився в селі Тумир на Івано-Франківщині, закінчив 9 класів тамтешньої сільської школи, далі навчався в ДОСААФі, служив у лавах української армії пожежником. Перебуваючи на заробітках у Польщі, познайомився із почаїв’янкою - вродливою білявкою Анжелою Клименчук, з якою створили чудову сім’ю. В них народилося двійко діток - дівчинка Діанка і хлопчик Миколка, а ще двоє хлоп’ят від першого шлюбу Анжели, п’ятирічного Андрійка і півторарічного Іванка, Ігор прийняв з любов’ю, як рідних. Вони відповідали таткові взаємністю. В іграшковому магазині багатодітного батька знали усі продавчині як постійного клієнта, адже регулярно разом із малечою робили “наскоки”. Часто вивозив родину на природу, на риболовлю, навіть якось їздили й на море... Жодного разу батько не підняв руки ні на кого з дітей. Дружина оповідає, що якби, не доведи Бог, їхні життєві дороги із чоловіком розійшлися, то діти однозначно залишилися б із батьком, якого любили безмірно. Старшому синові Ігор Степанович допоміг здобути вищу освіту в Кременецькій обласній гуманітарно-педагогічній академії ім. Тараса Шевченка. Відтак із обома старшими синами їздив на заробітки до Польщі, передаючи їм майстерність і досвід у будівельній справі. Дуже полюбляв глава сімейства техніку, будівництво, господарство... Мав чимало друзів, був вірним товаришем.
Так рік за роком в праці та клопотах спливало життя... Доки не наступила трагічна дата в житті нашого народу - 24 лютого 2022 року, коли розпочалася повномасштабна агресія росії проти України. Оскільки Ігор Магус відслужив в армії, його вже 5 березня мобілізували на війну. Коли прийшла повістка, попередив рідних: “Ховатися від призову не буду!”
Воював на Донбасі — у Волновасі, Сєвєродонецьку, інших гарячих точках. Був солдатом, водієм батареї протитанкових керованих ракет артилерійського дивізіону військової частини А0536. Родина з тривогою очікувала дзвінків, хоча Ігор і словом не обмовився, що знаходиться на передовій, оберігаючи їх спокій. Телефонував нечасто, посилаючись на поганий зв’язок, - здебільшого один раз у тиждень, розмови тривали півтори-дві хвилини... “Живий-здоровий, все добре! Як діти?” Такого змісту були розмови. Ніколи нічого не розповідав про війну, ні на що не скаржився. Але головним було те, що дзвонив, значить усе добре... Проте одного разу не зателефонував, і серце дружини тривожно стиснулося у передчутті біди. Через кілька днів повідомили, що Ігор Степанович Магус пропав безвісти. Упродовж місяця Анжела Павлівна разом із братом чоловіка Володимиром та сестрою Тетяною дзвонили у військкомат, друзям-побратимам зниклого бійця. Через місяць прийшла звістка про загибель чоловіка. Тепер потрібно було їхати в Дніпро на пізнання тіла. Скільки потрібно було мужності і витримки, щоб в обгорілих людських останках без руки і ноги, лише по татуюванню ідентифікувати тіло свого чоловіка!.. Коли вже вдома відкривали труну, військові заборонили дітям бути присутніми при цьому. Проте 21-річний Іван навідріз відмовився вийти з кімнати — хотів побачити батька востаннє таким, яким зробила його війна. Він і нині не розлучається з його фотографією...
Отож загинув боєць 29 червня в селі Солодке на Донеччині від прямого влучення ракети в їх бойову машину. Воював він біля чотирьох місяців. Похорони відбулися з військовими почестями 27 липня, на них були присутні багато друзів, рідних, військових, а з його малої батьківщини, Івано-Франківщини, приїхав повний автобус односельців. Ігор Магус став першим загиблим військовим у Почаєві, і, на жаль, не останнім. Життя відміряло йому всього 41 рік...
Ось уже півроку сім’я Магусів вчиться жити без дорогої людини - батька і чоловіка. Анжела Павлівна стійко “тримає” удар долі: від неї не чути ні нарікань, ні прокльонів на адресу ворога. Вона достойно несе свій хрест, хоча жалкувати є за ким, такої доброї, вірної і надійної людини вона на своєму шляху не зустрічала. Стиснувши зуби, наша землячка “піднімає” двох неповнолітніх дітей, тримає свою ділянку фронту. Адже біди на цьому не закінчилися: нещодавно похоронила брата, пережила пожежу в господарці. А коли 18 січня прийшла на могилу чоловіка, була вражена в саме серце - фотографію з хреста було зірвано і запхано в землю, прапор України було повалено. Чия ворожа рука здійснила цей акт вандалізму? Як бачимо, війна відбувається і в Почаєві, хоча бомби тут не зриваються...
На своїй сторінці у соцмережах Анжела Магус постійно вміщує нові світлини коханого, де вони удвох, або з дітьми. Адже з війни Ігор не переслав жодного фото. “Я приїхав сюди не фотографуватися,”- такою була його позиція. Вже після загибелі один із його побратимів - Артем із Тернополя - надіслав єдине фото з війни, де вони сфотографовані удвох. Саме з цього нечіткого, розмитого фото знана почаївська художниця, велика патріотка України Валентина Сімащук безкоштовно написала портрет Героя і подарувала в запасники Почаївського історико-художнього музею. А ще Артем розповів, що найбільш притаманними рисами нашого земляка були доброта, прагнення до справедливості, послух і старання максимально досконало виконувати будь-яке доручення. Йому Ігор Степанович зізнався, що зрозумів, яким щасливим був на цій землі у мить розлуки із своєю родиною, коли діти і дружина з риданнями і словами любові проводжали його на війну. Проклятий “братський народ” усе зруйнував...
Дружина ж загиблого живе спогадами про минуле і тільки тепер усвідомлює яким неповторним воно було. Часами їй здається, що усе пережите - жахливий сон, і коли вона прокинеться, то її коханий буде поряд, і вона розповість якою щасливою є з ним і як міцно його кохає!..
Рита КВАЧ, краєзнавець
