27 травня 1910 року, під час затримання двох спеціальних агентів ленінської партії РСДРП, які контрабандно транспортували заборонену літературу до царської Росії, у приміщенні залізничного вокзалу станції Кременець загинули двоє поліцейських жандармів.
Така інформація з минулого виглядає, ніби бойовик, про американський “Дикий Захід”, але такі події мали місце в Кременці, майже сто тринадцять років тому.
Таку цікаву і трагічну історію, для “Kременець.City” на основі власної книгозбірні матеріалів розповідає краєзнавець Сергій Мєдвєдєв.
Як все було
У п’ятницю 27 травня, Іван Барабол, 48-ми річний, унтер офіцер Рівненського відділу Київського Жандармського поліційного управління Залізної дороги, у цей день ніс службу на залізничному вокзалі міста Кременець. Присутні на залізничному пероні очікували відправки потягу з пасажирським вагоном до станції Дубно, а далі в глибину Російської імперії. Кременець був прикордонним містечком, поряд, із західної сторони за Почаєвом, біля Радивилова проходив кордон із Австро Угорщиною. Найбільше Івана Барабола, турбували обставини, що через Кременець “проклали” свій маршрут політичні контрабандисти, спеціальні агенти ленінської РСДРП (Російської соціал демократичної робочої партії), які нелегально перевозили заборонену агітаційну літературу. Таких агентів, або нелегальні схови, замасковані в ручну поклажу з подвійним дном, чи потаємні кишені в одязі, жандарми виявляли часто і мали вже певний досвід.
Агенти-«більшовики» були добре проінструктовані і часто озброєні короткоствольною вогнепальною зброєю, тому були особливо небезпечні. В цей день жандарму Бараболу, надали допомогу із поліційного відділку Кременця, 34-ти річного городового Петра Барначевського.
Для жандарма з залізниці, Бараболи, ця робота була уже звична, та й досвіду вистачало. Не мало він вже бачив всякого люду по залізничних станціях Дубно, Рівне і інших Брестсько Київської залізниці. А для молодого городового Петра, робота була не дуже бажана, він волів працювати серед міського люду, а вже, маючи нагоду бути на станції, все хотілося зайти та провідати знайомих офіцерів Якутського піхотного полку, що був розміщений поруч.
Та служба є служба, завдання особливе, адже заборонена література, що вийшла з -за кордону негативно впливала на мислення робочих і селян, оскільки за її проникнення через Кременець, в разі виявлення такої в глибині імперії, могли суворо покарати місцеве поліційне керівництво.
Чергуючи на пероні, досвідченим оком жандарм Іван Барабол відразу помітив двох незнайомців, середнього віку, із шкіряними саквояжами в руках, що були трішки не по сезону, тепло одягнені. У свою чергу Петро Барначевський, як городовий Кременця, вже знав майже всіх навколишніх жителів пошепки сказав Бараболу, що ці двоє не місцеві. Крім того одяг незнайомців був не місцевого фасону. Жандарм з городовим підійшли до незнайомців запитали, хто вони і звідки. Ті щось відповіли, але не впевнено і надто вже запопадливо. Іван Барабол, надув щоки і махнув обом “Давай за нами” і пішов по переду, а Петро за всіма позаду. Завели у приміщення станції і, відкривши окрему кімнату, запросили обох “туристів” у середину. Двері кімнати закрились і майже відразу за дверима пролунали постріли. Як згодом з’ясувалось, два підозрілих незнайомці були озброєні і після виявлення у них заборонених листівок та іншої літератури, не бажаючи попасти до тюрми, вихопивши з під одягу короткоствольну зброю, здійснили постріли у жандарма й поліцейського, а потім і самі застрелились.
Поліцейських поховали з урочистою церемонією на Туницькому кладовищі у братській могилі, в одній на двох, де згодом встановили чавунний пам’ятник із зазначенням їх прізвищ, років народження і дати смерті.
“Іван Іванович Барабол, унтер офіцер Рівненського відділу Київського Жандармського поліційного управління Залізної дороги. Народився 20 березня 1862 року, вбитий 27 травня 1910 року.
Петро Лукич Барначевський, поліцейський городовий міста Кременець. Народився 25 листопада 1975 року, вбитий 27 травня 1910 року.”
Вбитих кур’єрів революціонерів поховали в піску біля підніжжя гори Хрестової.
Згодом, розповідають документи, після більшовицького перевороту у 1917 році, та з приходом «червоних» в Кременець, останки тіл цих двох невідомих кур’єрів перепоховали вже із комуністичними почестями.
Сергій Мєвєдєв продемонстрував, одну із своїх знахідок, як приклад забороненої у часи Царської Росії літератури газету “Іскра”.
Читачам старшого покоління вже напевно відомо, із давніх публікації Кременецької районки “Прапор перемоги” за авторства відомого краєзнавця Гаврила Чернихівського, що через Кременець проходив шлях нелегального транспортування газети “Іскра”.
Фотосвітлина газети “Іскра” є оригіналом першого номера цієї газети, датована груднем 1900 року. Як підтвердження автентичності цього газетного екземпляру, є відбиток друкарського штампу з “мокрим” відбитком синього кольору. Цей відбиток ледве видно і читається лише із збільшувальним склом. Штамп свідчить, що газету віддрукували у місті Лейпцигу, тодішньої Німецької імперії. Редакція газети “Іскра” тоді знаходилась у місті Мюнхен. Цей екземпляр на одному аркуші, з текстом лише на одній стороні, на цупкому папері жовтуватого кольору. Така, на перший погляд безневинна газетка, але її зміст мав величезний вплив на тогочасне суспільство, що стало іскрою до повалення тогочасного ладу, революціонерами-авантюристами, становлення людиноненависницької влади «червоних», громадянської війни, страшних репресій, до величезних людських жертв у підсумку.
