Акт Злуки Української Народної Республіки та Західної Української Народної Республіки ухвалили 22 січня 1919-го. Ця дата навічно вкарбувалась в історію України національним святом – Днем Соборності.
Єднання людей на основі демократії, віротерпимості, однієї історії та культури.
Передумови знаменній даті
Після революції в Росії 1917-го року та розпаду Австро-Угорської імперії 1918-го — постали дві українські держави: Українська Народна Республіка та Західноукраїнська Народна Республіка. Вони відрізнялися між собою політичними, економічними, соціальними й міжнародними орієнтирами. Це було зумовлено, як історичною долею цих земель, так і обставинами, що склалися.
В УНР основну увагу приділяли соціальним питанням, правам національних меншин, у той час як у ЗУНР основне питання було національне. Різнилася у правах еліта двох держав. При владі в УНР знаходилися молоді діячі, які у своїй діяльності значною мірою керувалися революційним романтизмом. Уряд ЗУНР складався з представників української аристократії та інтелігенції, яка мала великий досвід парламентської боротьби та в своїй діяльності виходила з потреб моменту.
Незважаючи на розбіжності й власні амбіції, лідери двох українських держав перед обличчям смертельної небезпеки прийшли до згоди про об’єднання. Здійснювалась мрія багатьох поколінь борців за незалежність і соборність України.
Ініціатором об’єднання виступила ЗУНР, яка опинилася у тяжкому становищі перед обличчям польської та румунської агресії.
Делегація у Києві та резолюція
6 листопада 1918 року до Києва прибула делегація Української Національної Ради (УНР) ЗУНР просити у Гетьмана Павла Скоропадського військової й морально-політичної підтримки, котру він і пообіцяв. До Львова було відправлено спеціальну комісію, а також незначну кількість зброї.
10 листопада УНР ЗУНР прийняла резолюцію: «Державному Секретаріатові проробити потрібні заходи до з’єднання всіх українських земель в єдину державу».
Але стрімкі події у Наддніпрянській Україні, котрі призвели до повалення Гетьманату, а також перестороги галицьких політиків щодо проросійських настроїв Гетьмана, не дали змоги реалізувати цю резолюцію.
Прихід до влади Директорії та відновлення УНР та новий поштовх об’єднавчому процесу
1 грудня 1918 року у Фастові було укладено попередній договір про об’єднання. З січня 1919 року УНР ЗУНР у Станіславі (сьогодні – Івано-Франківськ) урочисто проголосила з’єднання ЗУНР із УНР в одну суверенну Народну республіку. Й 16 січня 1919 року делегація ЗУНР відбула до Києва.
Українська революція 1917-1921 років поклала початок тісному, масовому й плідному єднанню наддніпрян і галичан у військовій, політичній, освітянській та культурній сферах.
Першим організованим проявом державницького українського руху в час Української революції 1917-1921 рр. стало утворення 4 березня 1917 року національного революційного парламенту Української Центральної Ради, головою котрої було обрано видатного українського історика та діяча Михайла Грушевського.
А кульмінацією національно-визвольних змагань українців у період Української революції стало 22 січня 1919 року – День злуки УНР і ЗУНР в єдину соборну національну державу. У Києві, на Софіївському майдані, відбулося урочисте проголошення Акту Злуки – Універсалу Директорії УНР.
Дійство розпочалося о 12 годині.
Спогади учасників подій
Один із учасників тих подій згадує: «У тиші, що запанувала на якусь хвилину, здалеку почулися поклики «Слава!» на честь членів Директорії, які в цей час приїжджали на автомобілях. Військовий оркестр грає Національний Гімн. Настає найурочистіший момент свята. Акт Соборності розпочав своїм привітанням представник Української Національної Ради, голова Галицької делегації Лев Бачинський. Державний секретар ЗУНР Лонгин Цегельський зачитав заяву Президії Української Національної Ради й Державного Секретаріату про волю ЗУНР об’єднатися в одну Українську соборну державу. Цю заяву всі учасники сприйняли довготривалими оплесками. Промовляв голова Директорії УНР Володимир Винниченко, а представник Директорії, професор Федір Швець виголосив текст Універсалу Соборності, де зазначалося, що віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України: Західно-Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Ужгородська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, котрими жили й за які вмирали кращі сини України». Над майданом пролунало: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України…».
«Ухвалений Закон залишиться в нашій історії однією з найкращих дат…»
Об’єднавчий рух мав двосторонній, зустрічний характер. Усвідомлюючи суспільно-політичне значення події, керівництво УНР подбало, щоб прийняття Акту Злуки стало величною маніфестацією єднання українських земель, виявом політичної консолідації національної еліти, Днем народження Єдиної Незалежної Соборної держави.
Оцінюючи Акт Злуки, відомий український діяч і публіцист, який стояв у витоків даного процесу, Євген Петрушевич зазначив: «Ухвалений Закон залишиться в нашій історії однією з найкращих дат…».
У статті «Дух віків» інший відомий політичний діяч і публіцист Сергій Єфремов писав: «Того дня оформлено і затверджено акт поєднання двох, досі порізнених частин України …».
Як відомо, українці тоді свій історичний шанс не реалізували. У тих складних умовах об’єднання завершити не вдалося. Втрата державності знову перетворила соборність українських земель на ідеал.
Із причин не було реалізовано Акт Злуки
Цілком зрозуміло, що їх слід розглядати в контексті загальної поразки української національно-демократичної революції початку ХХ століття.
Потрібно відзначити обмеженість правової бази функціонування новоутвореної держави, котра набирала аморфних рис конфедерації. Акт Злуки та інші фіксовані домовленості мали прелімінарний характер, адже ухвалення основних конституційних документів відкладали до всеукраїнських установчих зборів.
По-друге, складна воєнно-політична ситуація, боротьба на два фронти, призвели до конфронтаційних розходжень між керівництвом обох утворень із питань стратегії, тактики, вибору союзників, використання військових сил.
По-третє, становище ускладнювалося й різновекторністю зовнішньополітичних орієнтацій обох українських проводів.
Заради історичної правди слід сказати, що не останню роль у невдачах проекту відіграли й суб’єктивні чинники: амбіційність лідерів обох утворень, небажання йти на компроміси та інші, на жаль, властиві українській еліті риси, котрі не раз у критичні моменти історії виявлялися фатальними…
Що у той час відбувалося у Кременці та Кременецькому повіті
Лютнева революція 1917 року проголосила повалення в Росії монархії Романових, котра проіснувала понад 300 років. Почалася нова ера перемін у житті кременчан, як і всієї України. У Кременці запрацювала земська управа, окрім того діяла й міська управа, головою котрої у 1917-1919 роках був Борис Козубський. Ним, зокрема, були підписані та пущені в обіг Кременецькі гроші, вартістю 1, 3, 5 і 10 карбованців.
У Кременці знаходився штаб фронту 11-ої російської армії. Активно діяли більшовики, які прагнули будь-що встановити свої органи влади. Ними в грудні був проведений з’їзд солдатів одинадцятої армії.
У листопаді 1917 року в Росії відбувся жовтневий переворот. Було висунуто ряд лозунгів, зокрема: «Вся влада – Радам, заводи та фабрики – робітникам, землю – селянам!» — котрі надалі не були виконані.
А в Центральній Раді УНР не було згоди, тривала боротьба за владу. В цих складних умовах 22 січня 1918 року Кременецький повіт, як і значну частину України, захопили німецькі війська. Окупанти забирали в населення хліб, худобу, інше продовольство й вагонами вивозили до Німеччини.
У наказі німецького коменданта Кременця говорилося, що за найменший непослух карали ув’язненням, а той і смертю.
18 грудня 1918 року було проголошено новий уряд України – Директорію, а 22 грудня на Волинь вступили війська головного отамана Симона Петлюри. У Кременці, як і скрізь, була встановлена влада УНР. Хоч цей період був коротким, але в галузі культури й освіти – зроблено немало.
Влітку 1918 року у Кременці відкрили єдину в повіті українську гімназію. Єдиним українським духовним закладом стала відкрита духовна православна семінарія, відновлено Товариство «Просвіта», у багатьох селах працювали народні школи. Із нагоди підписання Акту Злуки, 22 січня 1919 року в Кременці відбувся велелюдний мітинг.
Весною 1919 року Польські війська захопили спочатку Північну Волинь і стали наближатися до Кременця. Кілька місяців селянські бойові загони обороняли край.
Партизанська війна на Кременеччині
У травні на Кременеччину ввійшли більшовики під командуванням Боженка, а вже у липні тут з'явилися польські окупанти. На території Кременецького повіту спалахнула справжня партизанська війна. Повстанці були озброєні гвинтівками, кулеметами та гарматами. Їх штаб знаходився в с. Жолоби. Окупанти розпочали терор, багатьох повстанців заарештували й відправили у концтабори.
У червні 1920 року в Кременець знову вступили червоні бригади, цього разу Котовського. Витримавши жорстокі бої біля с. Горинка та Божої гори, протрималися недовго. У вересні Червона Армія відступила на схід.
Де дізнатися більше
До Дня Соборності України в Кременецькому краєзнавчому музеї діє виставка з наявними друкованими та фотоматеріалами тих подій.
Василь ГАЛЕВИЧ, старший науковий співробітник Кременецького краєзнавчого музею
